Все буде Україна

 Все життя працювала – на заводі, в полі, дітей ростила. Мій чоловік, царство йому небесне, завжди казав: “Хто не працює – той не їсть”. І я так своїх виховувала.У сина Івана, ви б побачили – золоті руки має. Електрику зробить, сантехніку полагодить, і зварює, і ремонт сам вміє. Працює без вихідних, уже хребет болить, а він тягне – бо ж сім’я, бо ж діти. А вона, невісточка наша, Юля… От не хочу гріха на душу брати, але чесно – хочеться часом гримнути кулаком по столу.

То вона йому каже:

– Вань, давай у ванній плитку поміняємо, бо ця “не модна”.

– Добре, – каже мій син, – зроблю, тільки після роботи, може, на вихідних.

– Ага, а я як та дура в Інстаграмі буду виставляти стару плитку? Давай наймемо майстрів!

А він мовчить, йде ще підробіток бере, аби ті гроші десь знайти. Я кажу:

– Юлю, може, вже й тобі час на роботу? Діти в садочку, вдома сидиш цілими днями.

А що я, тьотю Олю, повинна свою молодість за офісом гробити? Я ж жінка, я маю бути доглянута.

Та вона більше часу в салоні краси проводить, ніж на кухні! То вії, то брови, то якісь уколи… І ще питає мого Івана:

– Можеш мені гроші на відпочинок кудись у Туреччину скинути? Я так втомилася.

Від чого, питаю я вас, вона втомилася? Від серіалів чи кави з подругами? А на продукти – тільки з найдорожчого магазину. Я якось заглянула в холодильник – камамбер якийсь, прошуто, авокадо. Кажу їй:Доню, може, простіше щось брати? Син мій не мільйонер.

Не втручайтесь, будь ласка. У нас сучасна сім’я, самі розберемось.

Та я ж не за себе, а за сина. Бо як вертається з роботи, ледве на ногах стоїть. Кажу йому:

– Ваню, ну поговори з нею. Вона ж тебе виснажує.

– Мамо, мені головне – щоб у домі спокій був.

Але ж скільки він витримає? Якось приходжу до них, а Іван сидить, спиною до мене, і щось там бурмоче. Думаю, молиться чи що. А підійшла ближче – а він тихо каже:

– Може, краще я вахтою поїду на півроку… хоч трохи тиші буде.

Отак живемо. Я ж не ворог їй, а з добром. Але жінка повинна бути не тільки гарна, а й підтримкою. Не тягнути чоловіка вниз, а ставати поряд і допомагати. А невістка тільки витрачає і ще мені дорікає, що я “старого гарту”.

Може, я й стара, але правду бачу. І мовчати не буду. Бо мені не байдуже.

Яку пораду дасте? Як врятувати сина?