Коли цьогоріч Наталя подзвонила і сказала, що вони з Любомиром до мене приїдуть - я навіть зраділа. Скучила за онуком, хоча з невістки толку мало. Торік вони в мене вже були влітку, майже три місяці. Так я тоді остаточно розчарувалась в ній. Нічого не вміє і навіть навчитися не намагається.

Та син мій на війні і я розумію, що їм потрібна підтримка. Тим паче, що в мене місця вдосталь, гори, річечка. Тож я й цього разу погодилась.

Та Наталка вирішила мені справжній сюрприз влаштувати. Приїхала цьогоріч в червні і не сама.

Із собою взяла сваху Тамару і свою сестру Катю.

• Ой, мені у вас так сподобалось, що я вирішила
• нехай рідні також відпочинуть.

Я не знала, що казати. Звісно, у нас з чоловіком гарний будинок. Ми двадцять років тому поїхали на заробітки, повернулися і

поставили дерев'яну двоповерхову хатину, ще й лазню поруч. Та робили це для себе, а не

для туристів. Раніше з нами ще батьки чоловіка жили, та їх вже нема на світі. Утім невістка вирішила, що тут санаторій. І одна річ її годувати й онука, котрому два рочки, а зовсім інше ще двох дорослих жінок.

Та відмовити я не наважилась. Почала себе заспокоювати, може допомагатимуть мені, гроші на харчі даватимуть. Та вже наступного ранку мої надії розвіялись - панянки прокинулись о восьмій і пішли в садок, розклалися там і взялися якісь дивні вправи робити 

• Що це за зарядка?
• Це йога, щоб розвантажити тіло і мозок!

Сідайте з нами! - запропонувала сваха.

— Та яке сідайте, а на город хто піде? Там і

розвантажу!

Я все ж сподівалася, що може запропонують

допомогу. Та коли повернулась з городу вони вже

стояли зібрані з рюкзаками.

- Ой, ми так вже зачекалися вас! Посидьте з

малим. А ми в гори підемо погуляти!

я повірити в це не могла. В мене повно роботи вдома, а вони вирішили ще догляд за дитиною на мене скинути. Повернулися на вечір, звісно я

приготувала бануш з грибами й шкварками.

Всі поїли з таким апетитом, ви не уявляєте. А тоді сваха каже:

• Як у вас тут добре, залишилась би назавжди!
• То добре, як відпочивати! Та так нічого не буде!
• не витримала я.

Минуло кілька днів і я в розпачі подзвонила

СИНОВІ:

• Слухай, ну не можна ж так, я ж їм не прислуга!
• А ти так і скажи!
• Не образяться?
• А вже як буде.

Кілька тижнів я ще терпіла.А тоді одного ранку,

коли знову їх в садку застала - не витримала.

- Так, дівчатка, місяць ви жили, як на курорті.

Мабуть, набридло. Хотімо зі мною на город, я вам

свою йогу покажу!

Вони не мали виходу, зібрались і пішли. А вже за пів години почали скиглити. Першою втекла

Наталя, сказала, що до сина треба. А я їй в слід крикнула:

• Тоді приготуй нам усім сніданок.
• - що ж я готуватиму?
• Та що вигадаєш! А обід тоді вже Катя приготує, вечерю - Тамара. Будемо по черзі.

• Витримали вони тиждень такого життя і втекли.

  Наостанок я їм запропонували дати трохи грошей за продукти і на комунальні. Сваха мовчки дістала тисячу гривень з гаманця. Ну, й на тому дякую, що скажеш! Згодом невістка подзвонила синові, наскаржилась, та він заступився за мене.

  - З чого ви взяли, що можна маму так

  використовувати? Приїжджайте - відпочивайте, але й совість треба мати! І одна річ, якби ти сама з малим поїхала. Якого біса ще родичів із собою

  приволочила?

  Молоді посварилися і мені дуже шкода, що я стала причиною конфлікту. Та що робити?

  Часом людям необхідно пояснювати, як поводитись. Згодні? Що ви думаєте про таких

  гОСтей?

  Напишіть нам в коментарях у Facebook!