«... і що б не сталось пам'ятайте — Все буде Україна» ©

Все буде Україна

Одного разу, прийшовши з роботи, чоловік побачив мене лежачою на дивані. Вдома було не прибрано, посуд не помитий, а вечерею і не пахло. Я сказала йому, що у мене болить голова цілий день.

Я думала, він пошкодує мене, наведе порядок і приготує хоч якусь вечерю. Але чоловік замовив для себе піцу. Так тривало ще багато днів, посуд залишався немитим, в холодильнику було порожньо. Якось поки чоловік був на роботі, я зібрала речі і поїхала до своєї мами. Я не хотіла з ним розлучатися, у мене був план. Незабаром чоловік зателефонував мені, але все це закінчилося сумно

Як би це не було для мене непросто, але сьогодні я все-таки пішла від свого чоловіка. Вся справа в тому, що я за всі ці роки нашого спільного життя дуже втомилася бути йому мамою та служницею, не знаю, чи мене хтось зрозуміє. Мій чоловік звик, що я йому роблю усе, завжди стараюся йому догодити в усьому. Складається таке враження, що я взагалі живу лише для того, щоб прати йому одяг, готувати їсти та дбати про нього. Він навіть ніколи не почне їсти сам, поки я йому ложки чи виделки не подам. Я втомилася, і таки зважилася покинути його.

Я вийшла заміж, тому що щиро покохала свого однокурсника. Довгий час він не помічав мене, але потім між нами зав’язалися стосунки. Через два роки наших зустрічей, він нарешті запропонував вийти за нього заміж. Звичайно ж, я погодилася. Я була дуже щасливою, бо давно мріяла про те, щоб стати його дружиною.

А вже після весілля я стала помічати, що мій чоловік страшенно не самостійний, я навіть уявлення ніколи не мала про те, що так може бути. Мені доводилося, як дитині йому показувати і розповідати, де лежать його речі. Прибирати за ним розкидані предмети гардероба.

Перший час я відчувала себе турботливою дружиною і хорошою господинею, я навіть пишалася цим деякий час. Але через рік, мені здавалося, що це не моя опора і захист, а моя дитина, яку я маю виховувати і обходити у всьому. Додатково до всього, допомоги від нього не було ніякої. Все, що стосується побуту: прибирання, прання, прасування та готування їжі, лягали на мої плечі. Він нічого не вмів робити, а найгірше – не хотів вчитися.

Він дивився на мене байдужими очима, коли я на хвилину присідала попити чаю, втомлена після готування та прибирання.

Я неодноразово розмовляла з ним, намагалася пояснити, що мені потрібна допомога. Що я не домогосподарка і не служниця йому, а улюблена жінка. А він лише віджартовувався, що така моя жіноча доля, і нічого тут не вдієш, тай гроші він для мене теж заробляє, тому нічого дивного немає в тому, що я роблю всю роботу вдома.

Потім я вирішила його провчити. Одного разу прийшовши з роботи, він побачив мене лежачою на дивані, чого ніколи до цього не було. Вдома було не прибрано, посуд не помитий, а вечерею і не пахло в домі взагалі. Я сказала коханому, що у мене болить голова цілий день. Я думала, він пошкодує мене, наведе порядок і приготує хоч якусь вечерю. Замість цього мій чоловік замовив собі піцу, а весь безлад залишився на місці, про мене він і не згадав зовсім. Тоді я натякнула чоловікові, що він міг би і прибрати хоч трішки, раз я себе погано почуваю. Замість цього він ліг поруч зі мною в якості моральної підтримки. Тільки ось весь той безлад в будинку нікуди не подівся. Від розчарування у мене дивним чином перестала боліти голова, і я пішла все прибирати.

Ще через пів року мені геть все це набридло. Я, вже стала більш наполегливо просити чоловіка допомогти мені хоч у чомусь. У нього завжди було багато відмовок, аби нічого не робити. Я сказала, що він зробить так, що я піду від нього. Але дії мої слова не мали. Тоді я вирішила діяти. Поки він був на роботі, я зібрала речі і поїхала до своєї мами. Я не хочу, звичайно, розлучатися зі своїм чоловіком, тому що й досі щиро кохаю його. Але поки він не усвідомить своїх помилок і не зміниться, я додому не повернуся.

В цей же день мій чоловік дзвонив і просив вибачення, він говорив, що виправиться, аби я повернулася. Але я вирішила не піддаватися на його вмовляння так рано. Нехай трохи поживе один і відчує, як це, коли весь побут на одній людині, адже я попри всі домашні справи теж ходжу на роботу, я ж не сиджу вдома. Тільки ось хвилююся трохи, чи не зруйную я своїми ж руками наш шлюб? А то дивись йому і сподобається жити без мене і він знайде собі іншу. Не знаю, що зробити. І провчити треба і трішки боязко. Але поки я йду до кінця, не звертаю з наміченої цілі.

Ukrainians.Today 

Фото ілюстративне – pixabay.

Все буде Україна