Ой, а зберіть нам шашличок із собою! – Спочатку я охоче давала харчі зовиці, але згодом мені це набридло
Кілька років тому ми встановили альтанку біля дома. Тоді на радощах запрошували усіх родичів і друзів, накривали гарні столи і все своїм коштом. Та усі наші гості завжди приносили щось із собою – чи то гостинці чи подарунки. І лиш одні приходили з порожніми руками. Це сестра чоловіка Таня зі своїм хлопцем. І разом з тим вона щоразу без сорому просила, аби їй давали харчі із собою.
Довго я терпіла, бо ж вона молодша. Та згодом Таня побралась з Іллею і стала господинею. Та вона однаково ніколи мені не пропонувала допомогу і нічого не приносила. А напрошувалась в гості мало не щотижня. Я вже відверто натякала, що й ми не проти до них на вечерю потрапити:
– У вас альтанка, затишно, а в нас що? У квартирі сидіти.
Не раз я з чоловіком сперечалась через цю ситуацію. Мені не подобалось, що я сама все готую для його сестри, а потім і прибираю. А вона й солодощів до чаю не може принести. Але це не єдина причина, чого я хочу покінчити з цими гостинами. Річ у тім, що останнім часом влаштовувати їх надто дорого. За моїми підрахунками ми витрачаємо на посиденьки з зовицею щонайменше 8 тисяч гривень на місяць. Це шалені гроші. А в нас діти та кожна копійка дорога. Утім, коли я казала це чоловікові – він лише плечима знизував.
Ну, що мені їх виганяти? Вони молоді, їм важко.
Тоді я вирішила потроху брати все в свої руки. І наступного разу, коли Таня спитала, чи можна взяти шашлики із собою, я відповіла:
Ні, м’ясо залишіть, можете картоплю взяти.
Всі дивились на мене здивовано. Чоловік тягнув за рукав, та я вирішила не поступатися. А наступного тижня запропонувала чоловікові, щоб ми поїхали до зовиці в гості. В четвер Таня нам подзвонила й спитала:
– Ну, що, ми в суботу до вас?
– Ні, ми кліщів потравили, не можна. Але ми охоче до вас завітаємо.
Відмовлятись зовиця не могла. Та коли ми приїхали – на столі була лише варена картопля і бутерброди.
– А м’ясо якесь буде? – спитала я. – Шашлик можна й в духовій шафі зробити.О, ні, ми м’яса не брали. Було не свіже.
Що в усіх магазинах? Взяли б шпикачки хоч. Ну, нічого візьміть наступного тижня.
– А що, ви знову до нас? – здивовано спитала Таня.
– Так, а чом би й ні. Мені у вас подобається. Не треба нічого робити і гроші витрачати.
Зовиця дивилась здивовано. А тоді заявила, що посиденьки зараз не найкраща ідея. Чоловік всю дорогу додому стверджував, що я дарма так повелася. Та після повернення додому спитав:
– Може приготуєш щось, я голодний.
– Що ж в Тані не наївся? А як голодний – готуй самий.
Не знаю, чи правильно я вчинила, та ні про що не шкодую. Не хочу, щоб мене й далі використовували. А як ви гадаєте?
