Рівно 10 років тому, була така сама спека, як і сьогодні. Весь липень я жила в будинку батьків, такого не було давно, я навіть не поясню зараз, з чим було пов’язане те рішення… можливо моя підсвідомість знала, що це останні дні та останнє літо разом… Ми говорили, говорили, розказували одне одному так багато, ніби не розмовляли все життя… Я ніколи б собі не простила, якби не провела той липень 2010 поруч з ним… В той вечір я приготувала йогму його улюблену гречку, саме так, як готувала бабуся і котлетки зі щуки. Він пішов спати, сказав, що втомився і хоче прилягки раніше.. А з ранку я почула істеричний крик мами «Олена, тато вмирає!» А далі все, як у кошмарі.. Він помер на моїх руках я чула, як він видихнув і пішов у кращий Світ… У світ де нема злості, підлості, заздрості, підступності, брехні… 
Заврта з ранку 10 років як Його нема.. Поїду на кладовище, привезу квітів, посиджу, поговорю… знаю, ти прийдеш і обіймеш, як колись.. і стане затишно і спокійно… як колис

Олена Мозгова