Все буде Україна

Стаття описує вимоги до кандидатів, перелік документів та поради психолога.

В Україні існує кілька форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Найчастішими є сімейні форми, коли дитина потрапляє не до інтернату, а в родину. Простими словами про те, хто такі опікуни, піклувальники та прийомні батьки і що варто знати про адаптацію дитини у новій сім’ї, розповість УНН.

Типи влаштування дитини в сім’ю

Усиновлення - це пріоритетна форма влаштування, за якої дитина офіційно стає частиною сім’ї та отримує такі ж права, як і рідні діти. Це найбільш стабільний варіант, що передбачає тривалу відповідальність, повне включення дитини в сімейне життя та її виховання до досягнення повноліття. Усиновлення можливе за умови, що дитина має відповідний правовий статус і відсутні перешкоди для її влаштування в сім’ю.

Опікуни та піклувальники – це люди, які беруть дитину у свою сім’ю, але не стають її батьками юридично. Опіка встановлюється над дітьми до 14 років, піклування - від 14 до 18 років. Найчастіше опікунами стають родичі. Вони є законними представниками дитини, але її статус сироти або дитини без батьківського піклування зберігається.

Прийомна сім’я – це родина, яка добровільно бере на виховання від однієї до чотирьох дітей. Прийомні батьки також не набувають прав батьків, але виховують дитину та представляють її інтереси.

Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) – це окрема сім’я, яка бере на виховання щонайменше п’ятьох дітей. Водночас, загальна кількість дітей у родині, разом із рідними, не може перевищувати десяти. Батьки в такій сім’ї називаються батьками-вихователями.

У всіх цих випадках дитина зберігає свій статус, а саме влаштування є тимчасовим, зокрема,  до повернення в біологічну сім’ю чи усиновлення, або досягнення повноліття.

Окремо законодавство виділяє І патронат над дитиною. Він не належить до основних форм влаштування, але також передбачає проживання дитини в сім’ї.

Що потрібно, аби усиновити дитину

Законодавство України встановлює чіткі вимоги до осіб, які бажають взяти опікунство над дитиною. Опікуном може бути повнолітня, дієздатна особа, яка:

• має належний стан здоров’я; 

• не має судимостей за злочини проти життя, здоров’я та статевої свободи; 

• має стабільні житлові умови; 

• може забезпечити дитині належне виховання та розвиток. 

Щоб взяти дитину в родину, кандидати мають:

• стати на облік як потенційні усиновлювачі, опікуни, прийомні батьки або батьки-вихователі; 

• пройти спеціальне навчання (крім родичів-опікунів); 

• подати пакет документів до Служби у справах дітей. 

Крім того, важливо, що і рішення про влаштування дитини ухвалюють різні органи. Наприклад, опіку чи піклування - місцеві органи влади, прийомну сім’ю або ДБСТ - районна адміністрація або виконком, тоді як усиновлення - суд.

Які треба документи для опікунства дитини

До базового переліку входять такі документи на опікунство над дитиною:

паспорт та ідентифікаційний код кандидата в опікуни;

• свідоцтво про народження дитини; 

• довідка про склад сім’ї; 

• довідка про доходи; 

• медичний висновок про стан здоров’я; 

• довідка про несудимість; 

• заява про бажання взяти опікунство над дитиною. 

Однак, в умовах воєнного стану потрібні додаткові документи. 

Під час війни можуть додатково вимагатися:

• довідка ВПО; 

• документи про евакуацію дитини; 

• рішення або акти військових адміністрацій; 

• підтвердження фактичного місця проживання дитини. 

Важливо, що у кожному конкретному випадку перелік документів може відрізнятися.

Усі сімейні форми влаштування є пріоритетними перед інтернатами. Дитину можуть направити до закладу лише у випадку, якщо не вдалося знайти сім’ю. Кожна форма опікунства має свої особливості, але спільна мета одна - забезпечити дитині виховання в сімейному середовищі.

Що варто знати прийомним батькам або як правильно поводитись з всиновленою дитиною у період адаптації

Потрапляння дитини в нову сім’ю - це складний емоційний процес, який супроводжується не лише надією, а й переживаннями. Психологиня, психотерапевтка Олена Шершньова, пояснює, що нормальна адаптація дитини залежить від багатьох факторів і навіть у найкращих умовах цей шлях не буває простим.

Зміна сім’ї, за словами експертки, завжди сприймається дитиною як втрата. Це може викликати суперечливі емоції та впливати на поведінку. Водночас, такі реакції є природними і не свідчать про проблемність дитини.

Зміна сім'ї завжди переживається дитиною як втрата. Навіть, якщо нова сім'я об'єктивно краще, безпечніше, все одно для дитини це втрата. І відповідні емоції супроводжують цю втрату. Це і страх, тривога, недовіра, відчуття покинутості, навіть провина, тому що діти часто шукають причини всього, що відбувається саме в них самих

Адаптація в різних формах сімейного виховання може відрізнятися. У прийомній сім’ї дитина отримує більше індивідуальної уваги, тоді як у дитячому будинку сімейного типу вона стає частиною більшої спільноти. Це впливає на швидкість і складність адаптації.

У прийомній сім'ї більше індивідуальної уваги, відповідно адаптація м'якша і швидша. А у ДБСТ дитина потрапляє в більшу систему. Там є конкуренція за увагу, там правила більш структуровані і процес адаптації може бути довшим. Звісно, при правильній організації цього процесу, може бути і свій ресурс, як то відчуття спільноти, підтримки одне від одного

Серед основних труднощів, з якими стикаються діти, психологиня виділяє недовіру та страх повторного залишення. Також, за її словами можливі і зміни у поведінці, які важливо правильно трактувати. Олена Шершньова наголошує, що це реакція на стрес, а не "погана поведінка".

Найчастіше – це недовіра і перевірка, чи не залишать знову. Труднощі з прив'язаністю, регрес може бути у поведінці. Може бути агресія, замкнутість, складнощі з правилами, межами. І все це важливо не списувати на погану поведінку, а саме вбачати в цьому реакцію на травматичний досвід і на стресову ситуацію

Крім того, побудова довіри з дитиною, також, потребує часу та стабільності, каже фахівчиня і важливою є передбачуваність дій дорослого та емоційна підтримка, бо саме це формує відчуття безпеки.

Щоб побудувати довірливі стосунки, потрібен час і будується це не словами, а стабільністю. Ключове – це передбачуваність: що пообіцяли - зробили. Дорослий має бути емоційно стабільним, вміти приймати почуття дитини без осуду і водночас, встановлювати чіткі, адекватні межі

Окремо експертка звертає увагу на типові помилки дорослих.

Перше - це очікування швидкої любові і вдячності. Друге - ігнорування минулого дитини. Третє - надмірна жорсткість або вседозволеність. Також помилка - сприймати поведінку дитини на свій рахунок. І ще одна - відсутність підтримки для дорослих, адже їм теж потрібен ресурс, щоб допомогти дитині адаптуватися