Все буде Україна

Кілька місяців тому я зробила помилку – пішла від чоловіка, хотіла, щоб він почав трохи рухатися, але отримала зворотній ефект.
Моїми очікуваннями було те, що чоловік відразу візьметься вирішувати нашу проблему, але чоловікові все сподобалося, і він навіть не думає мене повертати.
Три роки тому я вийшла заміж. Спочатку домовилися, що жити будемо з свекрухою. У мами чоловіка трикімнатна квартира, і крім сина, нікого.
– Я вам дві кімнати віддам! – говорила свекруха. – Люди ми розумні, виховані, мабуть уживемся.
– З’їхати ніколи не пізно! – сказав чоловік, на той момент ще майбутній. – Давай спробуємо пожити з мамою. Ну якщо вже виявиться зовсім ніяк – знімемо квартиру.
Я погодилася. Однак на практиці, звичайно, виявилося, що спільне проживання – не така вже й проста і легка штука. І я, і свекруха,
чесно старалися, але виходило все гірше і гірше. Претензії накопичувалися, іноді прориваючись некрасивими і незручними ситуаціями, які ставали все частішими.
Тоді я вирішила згадати чоловікові його слова:
– Ти обіцяв, що якщо буде «зовсім ніяк», знімемо квартиру і з’їдемо!

– Ну-у, це хіба «ніяк»? – поблажливо посміхався чоловік. – Якщо через такі дрібниці збирати валізу і йти, то я не знаю.
Одним словом, чоловік вперто не хотів помічати існуючих проблем. Через рік після весілля я пішла в декрет, народила дочку.
Приблизно в цей же час свекруха втратила роботу, а з пошуком нової вийшла заминка – жінка передпенсійного віку виявилася у працедавців не нарозхват.
Ми обоє цілими днями сиділи вдома, піти нікуди було ні мені, ні їй. Атмосфера загострилася. Чоловік тільки відмахувався і кривився,
єдиний годувальник великої родини.
– Куди ми зараз поїдемо? А мати? Вона зараз без зарплати. Кинути її, чи що? Я не зможу! Знімати квартиру, та ще жити на два дома –
ми не потягнемо. Ось знайде мама роботу, тоді подивимося.
Коли свекруха почала демонстративно гучно прибирати в квартирі якраз в той час, коли я дитину уклала спати, я не витримала, і
сказала їй все, що про неї думаю. А вона мені відповіла, що господиня тут вона, і вона сама вирішує, коли їй що робити.
В той же вечір я зібрала дитину і поїхала до своєї мами, висунувши чоловікові умову, що в квартиру свекрухи я більше не повернуся.
Мовляв, якщо ми для нього важливі, то нехай він щось вирішує.
При цьому я, звичайно, була впевнена, що сім’я для чоловіка це найважливіше, і він, побачивши таке, тут же кинеться щось робити.
Але не тут-то було. З моменту мого переїзду до мами пройшло вже три місяці, а мій чоловік жодного разу не приїхав миритися і
просити мене повернутися. Він живе зі своєю мамою, вечорами спілкується з дитиною в вайбері по відеозв’язку, у вихідні приходить до нас в гості.
Я бачу, що таке життя моєму чоловікові подобається і він нічого змінювати не збирається. Мама йому пере одяг, він нагодований, в
двох домах йому раді, мама його шкодує, адже його кинула невдячна дружина, до того ж він позбавлений від турбот про дитину.
Чоловікові з усіх боків добре. Свекрусі, мабуть, теж непогано. Вона зовсім нічого не втратила.
А мене ця ситуація не влаштовує в корені. Та й чоловіка я і досі люблю, хоч він, звичайно, і неправий, але серцю не накажеш.
– А що ти від мене хочеш, ти сама пішла! – каже чоловік. – Вертайся, якщо хочеш!
Знімати квартиру чоловік, мабуть, не буде і не хоче. Я в декреті, так що зняти квартиру сама не зможу. Виходить якийсь тупик. Невже це
все, і нашій сім’ї кінець? Чи у мене ще є шанси, не втративши обличчя, а можливо, навіть щось оримавши, повернути все назад?
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.