Все буде Україна

Василь Курило родом із Золочева, що на Львівщині. Почав працювати у підлітковому віці — спершу був барменом й офіціантом, а згодом разом з однодумцями організовував різноманітні заходи для молоді: толоки, велопрогулянки, кіноперегляди просто неба. Переїхавши до Одеси, роботу знайшов у сфері нерухомості. В Одесі його і застала велика війна. 21-річний юнак приєднався до тероборони.

“Майже рік проходив навчання поблизу Придністров’я, але прагнув потрапити до бойового підрозділу. Зрештою перевівся до 185-го батальйону 122-ї бригади ТрО, став піхотинцем, — розповідає солдат із позивним “Метелик”. — На початку літа 2023 року нас відправили на Херсонщину. Катерами ми перепливли річку, щоб замінити бійців і тримати оборону в одному з населених пунктів Лівобережжя (Дачі), яке було знищене після прориву Каховської дамби. Навіть їжу туди нам доставляли дронами”.

Після 17 днів у групі всі вже мали поранення. “Осколок пошкодив мені ахіллове сухожилля на лівій нозі. Стрибав до укриття, тоді повз, наклав турнікет. Нарешті дочекалися медика, який наклав ще один турнікет і бандаж, — згадує Василь. — Почали рухатись до точки евакуації. За нами приплив катер, і тут — прильот. Побратим “Донбас” поніс мене назад в укриття”. Евакуювати бійців вдалося лише через шість годин.

У лікарні після оперативних втручань Василь Курило придбав пульт для керування дронами й узявся освоювати його на симуляторі. “Пройшов відповідне стажування, створив власний мерч для худі, з продажу яких придбав три дрони, потім друзі допомогли купити ще, — ділиться. — І повернувся до війська. Спершу “літав” дронами з правого берега Херсонщини на лівий. На свій день народження влучив у двох орків, а тоді — у машину, яка їхала за ними”. Згодом  воїна відправили на Донеччину.

Якось зранку Василь ви­йшов запускати БпЛА, аж раптом під ноги прилетів російський дрон-камікадзе. Бійця підкинуло в повітря на кілька метрів. “Прийшовши до тями, спершу зауважив, що весь закривавлений.  Болю не відчував, — каже “Метелик”. — Побачив, що права нога нижче коліна висить “на ниточках”, ліва — переламана. На правій руці залишився цілим лише вказівний палець. У грудях, паху — осколки. Лице — обпечене і, як з’ясувалося згодом, через ушкоджені барабанні перетинки порушений слух”. Побратим наклав Василеві чотири турнікети й викликав евакуаційну машину, яка приїхала доволі швидко. Це врятувало воїну життя — через велику крововтрату й значні ушкодження він уже був непритомний.

Того ж дня на світанку кохана “Метелика” прокинулася, відчувши сильну тривогу. “Побачила нічне повідомлення від Василька: “Люблю”. Відписала. Чекала, намагалась відвернути важкі думки. Він не відповідав. Наступного дня написала його побратимові, — згадує 22-річна Олександ­ра. — Той сказав лише, що Василь — важкий “трьохсотий”. Тим часом стан солдата  намагалися стабілізували спершу в Покровську, тоді — у Дніпрі. Воїну ампутували праву ногу нижче коліна, на кілька днів ввели в медикаментозну кому й гелікоптером транспортували до столиці. Опісля перевели до львівського військового госпіталю, куди й приїхала Олександра.

“Коли дозволили зайти в реанімацію, впізнала Василька лише по татуюваннях на грудях. Дуже важко було дивитися на обпечене тіло, розуміючи, що ніяк не можу допомогти коханому”, — ділиться. У госпіталі зробили більшу частину операцій, а згодом за його лікування взялися медики Лікарні святого Пантелеймона (Перше ТМО міста Львова). За цей час, зокрема, кілька разів проводили реампутацію правої ноги. Через ушкодження нерва в праве вухо встановили слуховий апарат. Наприкінці минулого року боєць потрапив у НРЦ “Незламні”.

Загалом після поранення “Метелик” переніс 39 оперативних втручань. Став шульгою, нині з ерготерапевтом працює над відновленням рухів правої руки, яку після поранення називає “черепашкою-ніндзя”. В супроводі реабілітолога вчиться ступати на ліву ногу. На воїна чекає ще кілька операцій, зокрема на вухах.Олександра і Василь вже разом виходять на прогулянки чи до кав’ярні — це велике досягнення. “Після відновлення лівої ноги протезуватимуть праву, — зауважує 24-річний Василь Курило. — Наразі пересуваюсь на колісному кріслі, самостійно вивчаю англійську й будую плани: з командою однодумців хочу створювати адаптивний одяг для поранених