Перший час після розлучення Віктор все рвався до сина. Хлопчик в татові душі не чув, дуже сумував, тільки про тата і говорив, і я дуже ревнувала.
Не зважаючи на те, що я розлучена і з дитиною на руках, погоджуватися на будь-що я не збираюся. Але моя мама так не вважає і постійно мені докоряє у цьому:
– У твоїй ситуації, хочеш-не хочеш, планку запитів треба знижувати! – каже вона. – Принців мало, їх і на молодих, ще не заміжніх дівчат не вистачає. А ти – з хвостом, вже не перший сорт і не треба так на мене дивитися! Вибирай з того, що є, інакше і цих скоро розхапають. Не подобається? А я тобі казала! Ось навіщо, навіщо ти розлучилася з Віктором?
Мені 33 роки і у мене є семирічний син, з батьком якого я розлучилася, коли хлопчикові не було і трьох років. Живу, як багато одиноких мам: садок-робота-садок-будинок, і ніяких перспектив. Хіба що садок через кілька місяців зміниться на школу. Втім, полегшення ця зміна мені навряд чи принесе, навпаки: тепер дитину потрібно буде і забирати раніше, і займатися уроками. Самостійним син стане ще ох як не скоро. Доведеться, мабуть, як не крути, кликати на допомогу свою матір.
Треба віддати належне, мама онука любить, і завжди виручає в плані «забрати», «посидіти», «відвести в поліклініку», варто лише згадати. Погано лише одне – бабуся потім обов’язково пригадає свою допомогу. Мама ніяк не може пробачити мені розлучення, хоча вже п’ять років минуло. Колишній зять Віктор їй вже дуже подобався. І в моєму рішенні розлучитися мати тепер бачить джерело і першопричину всіх проблем сьогоднішнього дня.
– А не треба було розлучатися! – в запалі раз у раз картає вона мене. – Сама винна! Не розлучилася б – все б зараз було по-іншому…
Ці розмови мене дуже дратують. Можливо, тому, що я сама в глибині душі, не признаючись в цьому навіть собі, шкодую про своє розлучення. Зробила неправильно по молодості, що вже тепер вдієш.
Хоча тоді здавалося: жити з Віктором – себе не поважати. Колишній чоловік був людиною м’якою і абсолютно «непробивною». Грошей майже не заробляв. Ну що за чоловік, який не може заробити? Будучи непоганим фахівцем, піти до начальства і зажадати підвищення зарплати Віктор вважав чимось непристойним, шукати іншу роботу теж не хотів і винувато умовляв мене «потерпіти, скоро все налагодиться». А як налагодиться, якщо нічого налагоджувати Віктор не хотів? Чого чекати?
Усі вважали, що я красуня, розумниця, і кавалери у мене були ого-го. Я була явно гідна більшого. А жити доводилося мало не впроголодь, рахуючи копійки, і про нові туфлі мріючи як про диво.
Хоча, треба визнати, достоїнства у Віктора теж були. З дитиною, наприклад, допомагав від і до, і гуляв, і купав, і ночами на руках виношував малюка годинами, коли зуби різалися, незважаючи на те, що завтра на роботу. Вдома робив практично все, без нагадувань і умовлянь, не розділяючи обов’язки на чоловічі і жіночі. Та й, здається, мене любив по-справжньому. Благав не руйнувати сім’ю, почекати, потерпіти.
Але я чекати не погодилася. Віктор хороший хлопець, але рай в курені мене категорично перестав влаштовувати. Я ні хвилину не сумнівалася, що довго одна не залишуся.
Перший час після розлучення Віктор все рвався до сина. Хлопчик в татові душі не чув, дуже сумував, тільки про тата і говорив, і я дуже ревнувала. Тому зробила ще одну помилку – заборонила чоловікові зустрічатися з сином, мовляв, це порушує його спокій, чоловік вибиває з колії всіх нас трьох цими недільними побаченнями. Малюка потім доводиться три дні до тями приводити!
Віктор ще намагався налагодити спілкування з сином і так і сяк, але я всі спроби припинила, і ні про що не шкодую: через кілька місяців син став набагато спокійнішим, про тата згадував все менше , а через рік у Віктора з’явилася жінка, і він теж перестав битися в закриті двері.
Ще через рік Віктор одружився, у другій родині у нього зараз теж дитина, і участь в житті сина поступово звелося до щомісячного перерахування аліментів.
Ось вона, любов батьківська! Року не минуло, і все скінчилося. В цьому році вже і на день народження не подзвонив навіть… За кордоном, бачте, був! Теж мені, батько. Мабуть, нікому дитина, крім матері, по-справжньому не потрібна.
Найприкріше те, що у Віктора зараз все супер. У нього нова робота, нова дружина-красуня, нова квартира, маленька дочка, поїздки, он, за кордон. І звідки що взялось? Може, і правда, мені треба було трохи потерпіти, і все б налагодилося?
Хоча – що тепер про це говорити. Шляху назад немає. А ось у мене щось справи не дуже, якщо чесно. Знайти кавалера ніколи не було для мене проблемою, але ось після розлучення все кардинально змінилося. Час від часу, звичайно, чоловіки на шляху зустрічаються, але такі, на яких і без сліз щось не глянеш.
Іногородні, без житла, без грошей, без роботи… Хтось каже, що не можна бути такою меркантильною, але, розлучившись з хорошим в загальному чоловіком тільки через невелику зарплатню, розглядати як варіант чоловіка, у якого і роботи немає – взагалі, начебто, нелогічно. Варто було тоді затівати з розлученням?
Ні, мені зараз потрібен чоловік, близький до ідеалу. Щоб і любив, і на руках носив, і проблем не мав, і, головне, заробляв досить… Інакше взагалі незрозуміло, навіщо я розлучалася, псувала нерви дитині, тинялася стільки років одна – невже для того, щоб знову наступити на ті ж граблі?
А може, мама має рацію, і мені дійсно треба знизити планку? Розлучена з дитиною, і чекаю принца – може це і справді смішно?
Фото ілюстративне – The Irish Times.
