Після чергової поїздки до бабусі син сказав, що більше туди ні ногою.
Щороку влітку я відправляла свого сина Дениса в село до бабусі, моєї свекрухи. Раніше йому там
подобалось, та цього разу, хлопчик повернувся
значно раніше запланованого. Я не розуміла, в чому річ. Там його друзі, природа, річка, всі харчі домашні. Почала випитувати:
- Що сталося, синку!
- Я туди більше не поїду! Досить з мене!
Його поведінка мене лякала. Подумала, що може це перехідний вік, усіляке таке. Подзвонила свекрусі.
- Він що посварився з кимось!
- Еге ж, посварився, вигнала я його. Злодієм твій син росте! І все це результат твого виховання!
Хоч би зізнався, ще й бреше в очі!
- Не може бути! Денис не такий!
- Розкажи мені, який він! Вкрав в мене гроші. Я лишень пенсію зняла з картки, все зникло.
- Скільки там було?
- Шість тисяч! А тоді бачу, гроші в нього зʼявились, планшет приніс, сказав, що в друга купив. От за мої гроші взяв його! Спитай свого
бандита! Хоча певно й тебе обманюватиме!
Я не могла в це повірити. Вирішила
поговорити з сином.
- Ти й справді взяв бабині гроші?
- Ти що? Які? Ні копійки в неї не брав. Нащо мені
вони?
- А звідки ж планшет!
- Чи ти не знаєш, що в мене власні кошти є, які я збираю. А Сашко свого старого планшета мені за
тисячу гривень продав. Я самий заплатив.Я повірила синові. І вирішила, що йому й справді краще більше до бабусі не їхати. Та спокою не давала думка, що свекруха й справді думає, що він вкрав. Взяла я гроші й поїхала до неї.
- Ось шість тисяч. Син їх не брав.
- То нащо віддаєш!
- Аби ви мали гроші.
Вона взяла конверт, а я поїхала додому. Минуло кілька тижнів і раптом подзвонила мені.
く
з хоче, щоб його злодієм вважали.
- Знаєш, я знайшла ті гроші. Я їх сховала і забула. Твої поверну!
- Не треба, лишіть собі про всяк випадок! Кошти можна повернути, але гарні взаємини - ні!
Вона почала просити, аби я привезла Дениса.
Але я не хочу його примушувати. Мене засмучує самий факт, що вона подумала, що він краде. Ще й сказала, що це моє виховання. Чоловік зі мною не згоден. Стверджує, що старим людям треба пробачати такі речі. А я так не думаю.
Що ж вона наступного разу скаже? А як би ви робили?
Щороку влітку я відправляла свого сина Дениса в село до бабусі, моєї свекрухи. Раніше йому там
подобалось, та цього разу, хлопчик повернувся
значно раніше запланованого. Я не розуміла, в чому річ. Там його друзі, природа, річка, всі харчі домашні. Почала випитувати:
- Що сталося, синку!
- Я туди більше не поїду! Досить з мене!
Його поведінка мене лякала. Подумала, що може це перехідний вік, усіляке таке. Подзвонила свекрусі.
- Він що посварився з кимось!
- Еге ж, посварився, вигнала я його. Злодієм твій син росте! І все це результат твого виховання!
Хоч би зізнався, ще й бреше в очі!
- Не може бути! Денис не такий!
- Розкажи мені, який він! Вкрав в мене гроші. Я лишень пенсію зняла з картки, все зникло.
- Скільки там було?
- Шість тисяч! А тоді бачу, гроші в нього зʼявились, планшет приніс, сказав, що в друга купив. От за мої гроші взяв його! Спитай свого
бандита! Хоча певно й тебе обманюватиме!
Я не могла в це повірити. Вирішила
поговорити з сином.
- Ти й справді взяв бабині гроші?
- Ти що? Які? Ні копійки в неї не брав. Нащо мені
вони?
- А звідки ж планшет!
- Чи ти не знаєш, що в мене власні кошти є, які я збираю. А Сашко свого старого планшета мені за
тисячу гривень продав. Я самий заплатив.Я повірила синові. І вирішила, що йому й справді краще більше до бабусі не їхати. Та спокою не давала думка, що свекруха й справді думає, що він вкрав. Взяла я гроші й поїхала до неї.
- Ось шість тисяч. Син їх не брав.
- То нащо віддаєш!
- Аби ви мали гроші.
Вона взяла конверт, а я поїхала додому. Минуло кілька тижнів і раптом подзвонила мені.
く
з хоче, щоб його злодієм вважали.
- Знаєш, я знайшла ті гроші. Я їх сховала і забула. Твої поверну!
- Не треба, лишіть собі про всяк випадок! Кошти можна повернути, але гарні взаємини - ні!
Вона почала просити, аби я привезла Дениса.
Але я не хочу його примушувати. Мене засмучує самий факт, що вона подумала, що він краде. Ще й сказала, що це моє виховання. Чоловік зі мною не згоден. Стверджує, що старим людям треба пробачати такі речі. А я так не думаю.
Що ж вона наступного разу скаже? А як би ви робили?
Щороку влітку я відправляла свого сина Дениса в село до бабусі, моєї свекрухи. Раніше йому там
подобалось, та цього разу, хлопчик повернувся
значно раніше запланованого. Я не розуміла, в чому річ. Там його друзі, природа, річка, всі харчі домашні. Почала випитувати:
- Що сталося, синку!
- Я туди більше не поїду! Досить з мене!
Його поведінка мене лякала. Подумала, що може це перехідний вік, усіляке таке. Подзвонила свекрусі.
- Він що посварився з кимось!
- Еге ж, посварився, вигнала я його. Злодієм твій син росте! І все це результат твого виховання!
Хоч би зізнався, ще й бреше в очі!
- Не може бути! Денис не такий!
- Розкажи мені, який він! Вкрав в мене гроші. Я лишень пенсію зняла з картки, все зникло.
- Скільки там було?
- Шість тисяч! А тоді бачу, гроші в нього зʼявились, планшет приніс, сказав, що в друга купив. От за мої гроші взяв його! Спитай свого
бандита! Хоча певно й тебе обманюватиме!
Я не могла в це повірити. Вирішила
поговорити з сином.
- Ти й справді взяв бабині гроші?
- Ти що? Які? Ні копійки в неї не брав. Нащо мені
вони?
- А звідки ж планшет!
- Чи ти не знаєш, що в мене власні кошти є, які я збираю. А Сашко свого старого планшета мені за
тисячу гривень продав. Я самий заплатив.Я повірила синові. І вирішила, що йому й справді краще більше до бабусі не їхати. Та спокою не давала думка, що свекруха й справді думає, що він вкрав. Взяла я гроші й поїхала до неї.
- Ось шість тисяч. Син їх не брав.
- То нащо віддаєш!
- Аби ви мали гроші.
Вона взяла конверт, а я поїхала додому. Минуло кілька тижнів і раптом подзвонила мені.
く
з хоче, щоб його злодієм вважали.
- Знаєш, я знайшла ті гроші. Я їх сховала і забула. Твої поверну!
- Не треба, лишіть собі про всяк випадок! Кошти можна повернути, але гарні взаємини - ні!
Вона почала просити, аби я привезла Дениса.
Але я не хочу його примушувати. Мене засмучує самий факт, що вона подумала, що він краде. Ще й сказала, що це моє виховання. Чоловік зі мною не згоден. Стверджує, що старим людям треба пробачати такі речі. А я так не думаю.
Що ж вона наступного разу скаже? А як би ви робили?
