Після розлучення свекруха почала жити з нами. Мовляв, самотня та сумно одній. Спершу було щиро шкода пані Марію. Але потім я пошкодувала, що взагалі пустила її на поріг!
Марія Дмитрівна пережила стрес – від неї до молодшої жінки пішов чоловік, з яким вони прожили разом майже 30 років. Свекри добре між собою жили, тому для всіх стало несподіванкою, що Олег Петрович вирішив розлучитись.
Свекруха від несподіванки злягла в лікарню із тиском. Оскільки Матвій, мій чоловік, у них єдиний син, то всі витрати і догляд за нею лягли на наші плечі.
Марія Дмитрівна пролежала в лікарні місяць, далі до двох тижнів жила у нас, а тоді перебралась назад у свою квартиру.
Матвій за маму дуже хвилювався, а про тата й слухати не хотів, образився на нього сильно.
Після цього прикрого випадку з лікарнею, ми щодня провідували Марію Дмитрівну вдома, та й вона до нас заходила часто. З часом взагалі, коли приходила, то засиджувалась до пізна, а то й на ніч лишалась. Я спочатку мовчала і це моє мовчання свекруха сприйняла за зелене світло до дій.
– Діти, мені одній важко в квартирі, думки різні в голову лізуть. То я у вас поживу, допоможу. І вам легше, і мені веселіше – вирішила Марія Дмитрівна.
Так і сталось, що свекруха із нами жити залишилась. Все б нічого, якби мама Матвія не почала встановлювати свої порядки. Вона то речі в шафках на кухні перекладе, то меблі вирішить переставити, бо так краще буде, то готую я не так і прибираю погано. Навіть, речі свої перевозити почала та подруг своїх у гості запрошувала.
Та, коли вона сказала, що їй в нашій спальні буде зручніше й краще, а ми повинні в іншу кімнату переїхати, тут моє терпіння закінчилось.
– Годі, – кажу, – ви дуже сильно керувати почали. У вас є своя квартира, то там і розпоряджайтесь, а тут є кому керувати.
– Я ж хотіла як краще. В мене досвід, а ти ще молода не все розумієш.
– Все я розумію. Кому від ваших порад і перестановок ліпше? Хіба вам, не мені так точно. Вам вже набагато краще, можете жити у себе, а ми вас навідуватимемо.
– Ти що? У мене тиск. А якщо мені стане погано, а я сама в квартирі, ніхто не допоможе у разі чого і я помру.
– Не вигадуйте. Матвій вас відвезе.
Чоловік і мене образити не хоче, і бачу, що й за маму хвилюється. Вона відразу «хворою» стала, як поїхала від нас, то в неї тиск, то передчуття погані. Матвій жаліється на мене, що я погана дружина і невістка, бо її прогнала.
На мене Марія Дмитрівна дуже образилась, що я відстояла свою сім’ю та територію. Я ж вважаю, що зробила все правильно. Не варто дозволяти сідати собі на голову, бо ні до чого доброго це не призведе.
Як вважаєте, я вчинила правильно? Що б зробили ви?
