Хоч і кажуть, що дарованому коневі в зуби не дивляться. Але часом презент настільки жахливий, що навіть самому через нього соромно.

Таке ж трапилося у най сім’ї, коли моїй доні виповнився 1 рік. Свекруха ще за тиждень до свята розповідала, що має особливий подарунок для внучки і всі чекали, що ж там такого незвичайного, що про нього потрібно говорити цілий тиждень.Я спекла торт, покликала гостей. І чекала того диво-презента.

Насправді особливо пишного нічого й не було. Просто скромна вечеря в сімейному колі. Зварила картоплю, підливу з м’яса зробила, торт, декілька салатів. І тут у двері постукала свекруха. Приїхала з величезною валізою. Це вже викликало інтригу.

Але сподівання виявилися марними. Зі своєї сумки жінка почала діставати консервацію та домашню випічку.

Того дня і мені дісталася пухова хустка. Чоловік отримав теплий светр. А далі була коробка з бантом. Ми збагнули, що це для нашої малечі. 

– А це моїй внученьці,- гордо заявила старенька.

Я взяла подарунок, бо дитя фізично не могла його втримати. Подякувала, але звідти донісся неприємний запах. Спершу я не подала знаку. Однак цей аромат нагадав мені засіб, яким колись моя бабуся позбувалася молі. 

Потім гості сіли за стіл, свекруха не відходила від малечі, а я взялася розглядати подарунки в сусідній кімнаті. Так мені було цікаво, що це за презент від чоловікової матері.

Я розгорнула коробку… А там маленька шубка. Із кролика здається. І тут мені пригадалося фото мого чоловіка із далекого дитинства, де його тримали на руках у такій же шубці. 

Відтоді вже понад тридцять років минуло. Невже це справді такий цінний подарунок? Я, чесно кажучи, очікувала більшого.

З тією шубкою я вийшла просто у вітальну до гостей.

– Навіщо воно нам? Його вже моль погризла. Ця шубка осипається в руках. Забирайте собі. 

Свекруха навіть оком не моргнула. Тільки сказала, що це сімейна реліквія. Мовляв, дуже цінна річ для її сім’ї і я повинна дуже радіти такому подарункові.  А ще я мала її берегти і передати своїй онучці.

— Це не реліквія. Та й до моїх онуків з цієї шуби нічого не лишиться. Золото – ось реліквія.

Я не з тих людей, які можуть мовчати. Тож і цього разу сказала свекрусі все, що думала.  А та знову вдала, що нічого не розуміє.

А потім відмовилася від гостини і, мовчки зібравши все подароване, пішла додому.

Чоловік звинувачує у всьому мене. Просить піти до мами і перепросити. Але я не збираюся. Я просто сказала те, що думала, і все. Я ж маю на це повне право. 

Чи совісно вчинила невістка?

Може, вона просто перегнула палицю?

✨ Чи були у вас подібні моменти в житті?