«... і що б не сталось пам'ятайте — Все буде Україна» ©

Все буде Україна

Повернувшись із заробітків, Богдан вирішив будувати свій будинок. Свекруха вмовила розділити ділянку навпіл, щоб син був поруч. Дуже вже вона не хотіла залишитися без його опіки і турботи.

Так Орися все життя допомагала спочатку братам і сестрам чоловіка, а потім і його численним племінникам. А власного сина при цьому позбавляла практично всього

Живе в нашому селі практично одинока жінка, ні, у неї є син, але до матері він навідується не часто, хоча вона його приїзду чекає щотижня. На перший погляд Орися Василівна звичайнісінька пенсіонерка, яка живе одна. Син, хоч і рідко, але приїжджає, однак візити ці нетривалі. А ще, їй ніколи не залишають онуків, хоча здоров’я ще дозволяє їй няньчитися з малечею.

Вся справа в тому, що в її житті була лише одна важлива людина – її свекруха, от син і досі їй пробачити цього не може. У молодості, будучи родом з села, вона з подругою приїхала в місто. Жили на квартирі, там вона і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.

Богдан був на кілька років старший і жив по сусідству зі своєю матір’ю, братами і сестрами. Він був старшим сином і тому, замінивши молодшим батька, був єдиним працюючим членом сім’ї. Хлопець відразу сподобався Орисі, бо видавався їй надійним і серйозним.

Коли Орися і Богдан одружилися, знаючи характер своєї мами, він їй відразу запропонував переїхати. Однак Орися, бачачи розчулену свекруху і розуміючи, що позбавляє сім’ю годувальника, відмовилася. На що Богдан відповів: «Орисю, голубонько, я знаю, про що кажу. Ти потім будеш жаліти про це, але вже буде пізно».

Перейшовши жити в будинок чоловіка, Орися практично стала прислугою. Після роботи готувала на всіх їжу, прала його, прибирала. Всіляко намагалася догодити свекрусі, схвалення свекрухи стало сенсом її життя. Але чим більше вона старалася, тим більше невдоволення викликала у мами чоловіка.

А потім в Орисі і Богдана народився син, однак це тільки погіршило ситуацію. Адже він був зайвим в будинку, де було троє неповнолітніх дітей свекрухи. Тому коли Богдан поїхав працювати на заробітки, свекруха наполягла, щоб дворічного Василька здали в інтернат. І Орися погодилася, адже свекрусі і так важко, а тут ще вона зі своєю дитиною. Саме цей факт і досі  не може пробачити їй її уже дорослий син.

Так пройшло три роки, по поверненню Богдана Василька забрали додому. І Богдан вирішив будувати свій будинок, свекруха вмовила розділити ділянку навпіл, щоб син був поруч. Дуже вже вона не хотіла залишитися без його опіки і турботи.

Йшов час, свекрухи не стало, тільки Орися продовжувала допомагати, спочатку братам і сестрам чоловіка, а потім і його численним племінникам. Позбавляючи при цьому свого власного сина практично всього. Закінчивши школу, Василь поїхав вчитися, і після, отримавши освіту, повернувся в рідне місто, але не в рідну домівку. Відносини з рідною мамою у нього так і не стали теплішими.

Коли не стало чоловіка, Орися віддала будинок одному з племінників чоловіка, сама ж перебралася в хату своєї свекрухи. І хоч все життя Орися турбувалася про своїх племінників, та вони швидко забули про неї. Крім сина, який відвідує кілька разів на місяць, більше до Орисі Василівни ніхто не ходить.

А ще, вона щиро обурюється на свою невістку, яка не намагається їй догодити. Сивочола Орися і досі вважає, що святий обов’язок невістки слухати свою свекруху.

Фото ілюстративне – pikabu.

Джерело

Все буде Україна