Педагог Maryna Mosiienko в понеділок написала про освітні реалії “ЛДНР”: “…Зі школ, бібліотек, вузів були вилучені та ЗНИЩЕНІ всі україномовні книжки. Я просто в це не можу повірити. Можливо все ж таки кудись вивезли книжки? На Донбасі були міліони книжок. Невже спалили, як в середньовіччі?
Кажуть, що ознак “українського періоду” у школах не залишилося. Видрали та замалювали не тільки символіку, але будь які натяки на цей темний період в історії “ДНР”. Абсолютно нейтральні речі, наприклад, портрети математиків або правила дорожнього руху видані українською теж потрапили “в топку”.
З цього навчального року в усіх школах «ДНР» введено «патриотические часы». Починаючі з першого классу двічі на тиждень. Учням розповідають про “славетних” героїв молодих республік, типа Гіві. Часто на такі часі запрошують військових у якості гостей. Популярним є запит на військові історії з уст участника боїв з українськими фашистами”.
—
Так, вони дуже грамотно і послідовно зачищають ідеологічний, інформаційний і освітній простір. Працюють зі своїми громадянами на десятиліття наперед. Рішення однозначно грамотне з точки зору стратегічних інтересів РФ.
От тільки я не певен, чи нам варто побиватись з того приводу. Так, це критично ускладнює їхнє повернення до України. Практично унеможливлює переконання їх в тому, що вони теж українці і можуть/повинні бути українськими громадянами. Але чи це такий мінус для нас? Чи все ж зменшення небезпек у власній державі від “тежгромадян”?
Тому я поки не визначився: чи обурюватись середньовічним варварством, чи вимагати такої ж тотальної зачистки всіх слідів “русского міра” в освіті, культурі, науці України? Ну і аналогічних уроків патріотизму.