Магазин за 2 кілометри, сусіди не живуть, жодної людини поруч немає. І жила б там жінка ще довго, якби не добра людина
ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ
РОКІВ 30 ТОМУ МАРІЯ ЖИЛА НЕБАГАТО, АЛЕ ЩАСЛИВО. ТАКИЙ ХОРОШИЙ ЇЙ ПОПАВСЯ МИКОЛА, ЖИЛА, ЯК У КАЗЦІ, МАЛИ ТРОЄ ДІТОК. НЕСПОДІВАНО ЇЇ ЧОЛОВІКА НЕ СТАЛО, І ЗАЛИШИЛАСЯ МАРІЯ В 50 РОКІВ ОДНА. «НУ ЯК ОДНА?», – ДУМАЛА ТОДІ ВОНА. – «Є Ж ДІТИ». РОКИ МИНАЛИ. ДОРОСЛІ ДІТИ ЖИЛИ ВСЕ В ТІЙ ЖЕ КВАРТИРІ З МАТІР’Ю. З’ЯВИЛИСЯ ОНУКИ, КВАРТИРА СТАЛА НАГАДУВАТИ ВЕЛИКУ КОМУНАЛКУ. АЛЕ МАРІЮ ЦЕ ТІШИЛО, АДЖЕ ВСІ РАЗОМ. ХОЧ І ТІСНО, ЗАТЕ РІДНІ ПОРЯД. ДІТИ Ж ПОЧАЛИ ВИСЛОВЛЮВАТИ СВОЇ ПРЕТЕНЗІЇ ДО МАТЕРІ. ТО ДОЧКА НА КУХНІ ХОЧЕ БУТИ ГОЛОВНОЮ ГОСПОДИНЕЮ, ТО СИН ПРОСИТЬ ЇЇ СИДІТИ В КІМНАТІ, ПОКИ ДО НЬОГО ДРУЗІ ПРИЙДУТЬ. СОРОМИТЬСЯ МАТЕРІ. А НА ЗИМУ ВІДПРАВИЛИ МАРІЮ НА ХОЛОДНУ ДАЧУ. МАГАЗИН ЗА 2 КІЛОМЕТРИ, СУСІДИ НЕ ЖИВУТЬ, ЖОДНОЇ ЛЮДИНИ ПОРУЧ НЕМАЄ. І ЖИЛА Б ТАМ ЖІНКА ЩЕ ДОВГО, ЯКБИ НЕ ДОБРА ЛЮДИНА
Марія кілька годин сумувала на самоті, а потім все ж заспокоїлася і стала роздумувати.
– Як так вийшло, чому так могло статися? – сумно мовила вона в порожнечу. – Адже я все життя намагалася все заради них робити. Все найкраще їм. Весь час були ми однією великою родиною колись, навіть щасливою сім’єю. А зараз, що відбулося між ними зараз?
І у літньої жінки очі знову стали вологими.
Колись давно, 30 років тому юна Марія познайомилася в інституті з Миколою. Одружилися, народили трьох діток, все було як у всіх, жили вони добре, що там сказати. Марія намагалася багато уваги приділяти малюкам, всіх намагалася взути-одягнути, так смачно нагодувати, вона дуже любила своїх дітей, душі в них не чула. Діти росли, всі троє закінчили школу, потім молодший син вивчився на електрика в коледжі, а старші дівчатка до цього часу закінчили університет. Несподівано її коханого, доброго та хорошого чоловіка Миколи не стало, і залишилася Марія в 50 років одна. «Ну як одна?», – думала тоді вона. – «Є ж діти».
Роки минали швидко. Уже дорослі діти тим часом почали жити власним життям, але все в тій же квартирі з матір’ю. Поступово з’явилися онуки, квартира стала нагадувати велику комуналку. Але Марію це швидше тішило. Адже всі разом живуть. Хоч і тісно, зате рідні люди поряд. Діти ж почали раптом висловлювати свої претензії до матері без приводу. То дочка старша на кухні хоче бути головною господинею, то син просить її посидіти в кімнаті, поки до нього друзі прийдуть. Соромиться, бачте, матері рідної.
Поступово дрібні суперечки перейшли в великі непорозуміння. «Ну ми ж одна велика сім’я», – застерігала дітей щодня Марія. «Занадто велика сім’я», – якось сердито мовила старша дочка. – «Тісно нам тут всім, може ти на дачу вже переїдеш? Там будинок теплий цегляний, там і зимувати тобі можна і жити спокійно. Будеш там в тиші і спокої доживати свого віку».
Довелося матері поступитися своїм дітям, бо вони все частіше стали просити її про це, і переїхати жити вона сама на стареньку дачу. Будинок, звичайно, був теплий, якщо розпалити у грубці. Але ось до найближчого продуктового магазину було близько двох кілометрів. Та й в сусідніх будинках взимку ніхто не жив, тільки на літо приїжджали, не життя, а існування якесь просто. Було одній там жити сумно. Врятувала її від самотності племінниця Оленка, яка, дізнавшись про важке становище своєї рідної тітки, забрала її до себе додому.
У тісній однокімнатній квартирі знайшлося місце для другої ліжка, а на маленькій кухні жінки часто сиділи і пили чай. Діти Марії, почувши про її переїзд до Олени, навіть зраділи тому, що все так сталося. Але якось прийшли всі разом просити у матері грошей, адже знали, що вона вже пів року отримує пенсію, звикли забирати у неї частину, бо вона ж на собі завжди економить. За квартплату заплатити за їх велику трійку, так онукам на гостинці. Грошей, втім, вони так і не отримали. Замість цього Олена сказала, що тітки більше в образу не дасть. А, якщо будуть так себе вести, то й квартиру мама забере собі по праву, адже вона її, а діти невдячні нічого не цінують.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.