Хапався за будь-яку роботу: вантажник, майстер на заводі, нічні зміни, шабашки, ледь не на трьох роботах сидів. Все – щоб заробити на своє. На дах над головою. На свою квартиру.Я жив скромно: не пив, не гуляв, не розкидався грошима. І ось, нарешті, після 17 років важкої праці – однокімнатна квартира в новобудові. Без кредитів, без іпотеки. Своя

А тепер розповім про свою сестру Марину. Вона – повна протилежність. З юності її хлібом не годуй – дай по клубах побігати. Завжди з кимось “зустрічалась”, завжди з кимось “жила”, але ніколи не працювала довше трьох місяців. Вона ж “шукала себе”, а поки знаходила – народила трьох дітей від трьох різних чоловіків, жодного з яких поруч зараз нема. Вічно з валізами – то в мами, то в якогось нового “громадянського”, то в оренду на місяць.

Я не судив. Хто я такий, щоб судити? Але й допомагати особливо не рвався. Неодноразово вже мав гіркий досвід.

Та сталося от що. У липні цього року мені випала гарна нагода – проєкт у Львові. Робота технічного консультанта на 3 місяці, з гарною оплатою і проживанням за рахунок фірми. Я зібрав речі і поїхав. Перед від’їздом залишив ключі у мами, на випадок форс-мажору. І це була моя фатальна помилка.

У вересні я повернувся. Стомлений, але задоволений, стою перед дверима квартири. Вже уявляю, як включу чайник, ввімкну телевізор, просто ляжу на своє ліжко… Вставляю ключ – а замок не той. Я подзвонив. Відчинила Марина, у халаті з дитиною на руках. І ще двоє дітей визирають з кімнати.

О, братику, ти вже приїхав?

– Що ти тут робиш? Чому замок змінено?

– Та що ти заводишся, Олеже! Я з дітьми. Мені мама дала ключі. Сказала, що ти у відрядженні. Думала, поживу трохи. Тут же все одно ніхто не жив!

– “Поживу трохи”?! Це не готель, це моя квартира! І що за самоуправство – міняти замки?!

– А куди йти?! У мене троє дітей! Я не могла більше в мами сидіти, там тісно! Ти ж усе одно не вдома був!

– Марино, я працював, щоб цю квартиру купити. Я не для того пахав 17 років, щоб ти сюди залізла, як у притулок!

Ти егоїст, Олеже! Кровна сестра з дітьми просить притулку, а ти її виганяєш! У тебе серце є?!

– У мене серце є. А от терпіння вже нема. Збирай речі. До вечора, щоб вас тут не було.

– Та я з дітьми! Я не встигну знайти де переночувати та і грошей на оренду немає!

– Мене не хвилює, 

Скандал був гучний – всі сусіди чули. Вона кричала, дзвонила мамі, мама дзвонила мені, казала: “Ну що тобі, шкода сестрі?”.

Я відповів просто:”У мене є серце, але я не банк. І не дитбудинок. Мене не було – вона залізла. Ще й замок змінила! Це нахабство.”

Марина зібрала речі. Пішла. Але з того часу зі мною не спілкується. Мама далі бурчить, але вже менше. Мовляв, може, і правда вона переборщила.

Я ж зробив висновок:”Найважче в житті – не заробити на квартиру. Найважче – захистити її від рідних.”

Хіба не так? Дайте мудру пораду.

"Ця історія залишила слід у вашому серці? Покажіть це своїм емодзі — нам важлива ваша думка!" 💜, 😢, 😂, 😐