Щотижня ми привозили свекрусі продукти, а ще оплачували комуналку. Однак, у пані Наталі підозріло швидко зникали продукти. Ось так вона “цінує” нашу поміч!
Але ми з чоловіком, як завжди, продовжуємо допомагати тільки свекрусі з продуктами. Стільки грошей витрачаємо, що самі не встигаємо нічого відкласти.
Це стало вже традицією: щосуботи ми привозимо їй великі пакети з їжею. Обов’язково закуповуємо в Метро крупи, олію, соуси, солодощі, а на базарі ще беремо свіже м’ясо, фарш і ковбаси. Навіть оплачуємо комунальні послуги! Однак чим більше ми допомагаємо, тим більше Наталія Михайлівна просить. Таке враження, наче ми якась благодійна організація!
Щоразу, як ми приїжджаємо, то свекруха наче з голодного краю. Бо продукти з її холодильника зникають неймовірно швидко. Наприклад, купили все необхідне в суботу, а вже до середини тижня (у середу) нічого не залишилося. Через її худорляву статуру, важко казати, що має такий шалений апетит
– Мамо, а де сир? А палка ковбаси? Де все зникло, тут наче ураган пронісся!
– Та воно таке смачне. А я що, маю як той горобчик, помалу все дзьобати?
Кілька разів ми привезли продукти на значні суми, чек був на 2-3 тисячі гривень. Інколи можу взяти щось у польському магазинчику, якийсь імпортний сир, рибку, намазку. Потім ще купила в аптеці все необхідне, типу крем суглобів та сиропи від простуди. Бо у пані Наталки вже здоров’я геть не те, а ще на дворі холодно, тому легко застудитися.
Мамо, навіщо зайвий посуд?
– До нас сусідки, Рая та Галя прийдуть на обід.
І ось тоді я зрозуміла, куди зникають всі продукти. Свекруха ледь не щодня влаштовує звані вечері для всіх сусідів. Готує їм салати, борщі, страви з м’яса.
І це ще не все – кожен день підгодовує безпритульних котів і собак. Віддає не просто корм, а наші сосиски та ковбаси. Якщо порахувати, скільки коштує хороша пачка сосисок (близько 50-70 чи навіть 80 гривень), а пакетик корму для котів 15-20 гривень, то різниця очевидна!
Це почало нас дуже дратувати, і Павло вирішив розібратися:
– Мамо, навіщо стільки витрачаєш на котів і сусідів?–
– А тобі вже стало шкода грошей для мене?
– Для тебе – ні, а на тварин та сусідів – так.
– Мені їх шкода, хочу пригостити
– Мамо, ти не ресторан, а ми не мільйонери. У нас от досі кредит за машину висить, дітям треба на зиму теплий одяг купити, а ти розкидаєшся грошима!
Зрештою, ми поїхали, навіть не попрощавшись. Павло вирішив, що більше не буде привозити так часто продукти, раз в місяць стане. Свекруха має свою пенсію, то нехай витрачає на їжу, одяг та комуналку, а не влаштовує безкоштовні обіди для всіх. От побачимо, як вона тоді заспіває!
Правда, мені Наталію Василівну трохи шкода, бо пенсія справді мала, але все одно зла. Бо свекруха не цінувала нормальну нашу поміч…
