“Шукала Юру 17 років — і знайду знову”: історія воїна з Хмельниччини, який зник безвісти на фронті

Він народився 15 березня 1999 року у селищі Сатанів на Хмельниччині. З дитинства життя Юрія було непростим: батьки розлучилися, і брат із сестрою опинилися в різних сім’ях. Сестра Оксана Шевченко шукала його сімнадцять років — і коли знайшла, війна вже тривала.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Юрій не залишився осторонь. Добровільно став до лав Збройних Сил України. Служив на Київщині, Харківщині, Сумщині, а пізніше — на Куп’янському напрямку. Побратими згадують його як доброзичливого, усміхненого хлопця з позивним “Тіктокер”, який завжди підтримував інших навіть у найважчі моменти.

Останнє його повідомлення рідним надійшло 4 грудня 2024 року. Усього три слова: “Я живий”. Після цього — тиша. 17 грудня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу села Дар’їно у Суджанському районі Курської області, Юрій зник безвісти.

Сестра Оксана не припиняє пошуків. Пише запити, звертається до військових частин, волонтерів, міжнародних організацій. Каже, що не втрачає віри: “Я шукала його 17 років і знайду знову. Бо братів не відпускають”.

Її історія — це історія тисяч українських сімей, які продовжують чекати. Чекати не просто на звістку, а на голос, який скаже: “Я повернувся”.

💬 Як Ви вважаєте, що допомагає рідним не втрачати віру, коли минули місяці мовчання?

💬 Чи достатньо ми, як суспільство, робимо для родин зниклих безвісти воїнів?

📌 Джерело: Суспільне Хмельницький