Син військовий, приїхав додому на свята. По дорозі мали забрати одну посилку з НП. Але трапився такий “цікавий” співрозмовник
Сідай, мам, я тебе довезу. Все одно у аптеку треба, і хлопці ще просили…
Доїхали до пошти, виходжу…
– Ей ти скажі сваєму, пусть он зеркало протирает, бл*дь!
Ну да… щось ми якось некоректно причалили, але…Сашко у тій саперній машині такий втомлений… валяються рюкзаки, розгрузки, кулемет якийсь… чи мені так показалося? Але штука дуже схожа… і я тутечки із своїми питаннями, рот не зачиняється, не треба й заляпаного дзеркала…Але мене в одну секунду трусонуло і поклинило:
Засунь отих своїх блядєй у свою срану сраку! – кажу. – Чого ти, молодий, здоровий, тут, а вони всі там?! Чого мої воюють, а ти тут?!
– Та я… та я…
Розвернулася і пішла, а воно – молоде, років з тридцять, таке накачане, на модній здоровій машині… теж щось забирала з НП.Зайшов за мною. Мовчить. Як би ще щось сказав, то, мабуть, отой кулемет пішов би у діло… І у місто я не їздю, не люблю їздити з тих самих причин… і з хати виходити. Бо хочеться підійти і спитати:
Чому ти тут, а вони всі там?!
Або хтось вже й тут… лежить під прапором на цвинтарі, а отаке ,якому все рівно, немолодій жінці каже:
– Бл*дь, дзеркало витри…
Досі всю тіпає, і працювати не можу… А синка на тій роздовбаній з кулеметом вже доїхав… На тій самій, на яку ми збирали. А потім ще вже не пам’ятаю скільки разів на ремонт.
Дякую всім. Бо знову скоро просити буду, щось там знову треба… але поки ні. Дякую, що читаєте, що вислухали – хоча хтось і почне жбурлятися камінням, впевнена…Бо їздити треба акуратно, і машину мити, і дзеркало від багнюки витерти. Якось так…
