Скажу відверто, я боялася розлучення, адже в 60 років я не хотіла залишатися самотньою і на вулиці. Але що має бути, того не минути. Не знаю, як вплинула на чоловіка та жінка, але він вирішив зійтися
Багато людей не розлучаються лише тому, що не хочуть мати самотню старість. 40 років ми з чоловіком прожили душа в душу,
виростили двох доньок, трьох онуків. Ми одружилися після третього курсу інституту. Тоді це було нормально, перший час нам
допомагали батьки, а потім ми самі будували своє життя.
Завжди разом, в радості і в горі. Працювали, будували будинок, ростили дітей, а потім внуків. Чоловік завжди добре заробляв, але і я
ніколи, крім часу декрету, не сиділа вдома. Я намагалася встигати все – і на роботу ходити, і тримати порядок в домі. Господинею я
була доброю, і доньок так навчила.
Я не пригадую, щоб ми з чоловіком колись серйозно сварилися. У нас завжди було так, що чоловік головний, а я за ним, як за кам’яною
стіною. Поки дівчата жили з нами, у нас були спільні інтереси, а відколи доньки повиходили заміж (чоловік кожну забезпечив житлом),
ми з чоловіком почали віддалятися один від одного.
Чоловік все частіше почав затримуватися на роботі. Постійно говорив, що на фірмі є проблеми, які він вирішує. А потім його ніби
підмінили. Я стала йому непотрібна. Потім до мене почали доходити чутки, що у чоловіка є інша.
Розлучницею виявилася 40-річна розлучена секретарка мого чоловіка. Я знала про їх роман, але мовчала, бо розуміла, що можу
зробити лише гірше. Все наше спільне майно чоловік оформив так, що в разі розлучення мені б практично нічого не дісталося. Я
ніколи не звертала уваги на юридичні питання, так як завжди довіряла чоловікові.
Скажу відверто, я боялася розлучення, адже в 60 років я не хотіла залишатися самотньою і на вулиці. Але що має бути, того не минути.
Не знаю, як вплинула на чоловіка та жінка, але він вирішив зійтися з нею, а зі мною розлучитися. Все, що запропонував мені мій чоловік
– це однокімнатна квартира на окраїні міста.
Чоловік довго не зволікав, одружився вдруге і привів ту жінку в наш дім. Дім, який я будувала багато років, в який я вкладала душу, от
так, в одну мить став для мене чужим. Тепер там господарює нова дружина мого чоловіка. А мені можна приїжджати лише на дачу.
Чоловік сказав, що я можу там відпочивати стільки треба.
Найприкріше те, що мої діти підтримують чоловіка, вони не перестали з ним спілкуватися, навпаки, приходять в гості до нього і до його
нової дружини, з якою вони подружилися. Я вважаю, що це чистої води зрада з їхньої сторони. Але я їх розумію, вони тримаються
батька, щоб не залишитися без спадщини.
А що мене чекає? Нічого доброго поки на думку не спадає. Я нікому не вірю.
Фото ілюстративне – novose
