Старший матрос Едуард Таранов поліг 12 квітня 2022 року під час бойового завдання в Маріуполі на Донеччині. Воїнові назавжди 26 років.

Едуард народився 1 серпня 1995 року в селищі Смоліне Кіровоградської області. Закінчив 9 класів місцевої школи, потім опанував у Черкаському ВПУ спеціальності оператора комп’ютерного набору та слюсаря контрольно-вимірювальних приладів.

«Був тихим і трохи сором’язливим. Більшість часу проводив вдома з рідними. Завжди допомагав по господарству. Цікавився комп’ютерами», – розповів батько Олександр.

Під час строкової служби Едуард був водієм у Генеральному штабі в Києві.  Потім працював на Смолінській урановидобувній шахті: спочатку гірничим робітником, а згодом – машиністом електровоза.

«Син звільнився з шахти й у 2021 році підписав контракт на службу в 36-й бригаді морської піхоти. Обіймав посаду водія в комендатському взводі, який базувався в Миколаєві. У грудні того ж року разом із побратимами вирушив на ротацію до Маріуполя, де й зустрів повномасштабне вторгнення. Нам час від часу вдавалося зідзвонюватися. Син казав, що в них усе добре і що ми скоро обов’язково побачимося. А потім в одному з російських телеграм-каналів я побачив фото, на ньому був наш Едік і його документи», – розповів батько.

Тривалий час воїна вважали зниклим безвісти, факт його загибелі встановив Маловисківський районний суд Кіровоградської області. Тіло морпіха повернули в січні 2024 року. Майже рік знадобився, щоб рідні отримали збіг ДНК.

«Буду пам’ятати його добрим і люблячим сином, який віддав своє життя за нас і за Україну», – сказав Олександр.

Прощання з оборонцем Маріуполя відбулося 14 січня 2025 року. Захисника поховали на кладовищі в рідному селищі. У центрі Смоліного на Алеї Слави встановили банер із його світлиною.

З рідних у Едуарда залишилися батько, мати та сестра.

Меморіал героїв