Свекруха була проти нашого шлюбу, відмовилася навіть внучку прописувати і усіляко намагалася вижити нас з квартири. А потім прилетіла відплата, тепер ходить мало не щодня і скаржиться
Коли ми познайомилися з моїм майбутнім чоловіком, були дуже молоденькі, свекруха була проти нашого шлюбу, і це не
через вік, а через те, що я була родом з села! Вона думала, що сина її не можна, напевно, любити, просто через те, що
людина він хороша, красиво залицявся і був такий романтик, що просто не можливо було в нього не закохатися!
Вона вважала, що раз я з села, то мені потрібна прописка і квартира, так вона згодом завжди і говорила, коли ми все таки
одружилися. Коли народилася дочка, внучку вона не прописувала, теж примовляючи: «Ваша дочка виросте і відбере у мене
все!» Ось так ми і жили, закони маленько інші були, не можна тоді було до батька дитину прописати, тому бовталися ми з
нею по тимчасових прописках.
«А, що ж чоловік?» – запитаєте ви. А чоловік тоді був між двох вогнів, тримав нейтральну сторону. Чому я терпіла, та тому що
не було у мене підтримки, та й дитина була маленька! Потім настав час приватизації, свекруха моя, щоб не дісталося раптом
щось внучці, приватизувала в рівних частках на себе і на дочку свою, в той час їй було років 12, а старшому синові нічого не
дісталося. Так ось батьківська квартира, яку колись свекруха отримувала і на дітей, перестала мати відношення і до мого
чоловіка!
А тепер я розповім Вам, в чому полягає бумеранг! Ми нарешті купили собі квартиру, стали жити окремо. Стали добре
заробляти. Виросла сестра чоловіка, нормальна така дівчина, ми поки жили разом відносини були у нас з нею хороші!
Вийшла заміж і прописала свого чоловіка (до речі хлопець теж з села) на свою частку в квартирі. Тут свекруха, схоже, мене
полюбила.
Вона почала майже щодня приходити до нас і скаржитися, як її зараз виживають з квартири. Як погано їй живеться з зятем.
Та ось тільки пам’ять людська занадто коротка, забула вона той час, коли виганяла мене і мою дитину з квартири! Звичайно,
з тих пір минуло багато часу, я вже давно її пробачила, життя у неї тепер зовсім не легке. Та ось тільки чим ми можемо їй
допомогти, якби тоді вона нас не виганяла, може б і жили разом і було б все добре. Хоча, напевно, так не буває.
Фото ілюстративне спеціально для Особлива
