Батьків у мене нема, загинули давним-давно в автокатастрофі, тому бабуся Марта була єдиною рідною людиною. Не знаю, ким би я виросла і де б опинилася, якби не вона…

Цю дачу ми з чоловіком вирішили зберегти, то ж пам’ять про рідну бабусеньку. У травні ми з Олексієм поставили новий паркан та бляху на дах, замінили вікна на пластикові та докупили деякі меблі. 

Однак, у наш спадок вирішила втрутитися свекруха, Ольга Миронівна:

– То дача? Сарай і все! Краще б продала і було б менше проблем.

– А я у вас поради запитувала? І взагалі, яка вам різниця? Це моя дача, що хочу – те і робою. 

– Та ви більше мороки матимете. Ну я вас попереджала! 

Зі свекрухою у мене стосунки від самого початку були не комільфо. Адже Ольга Миронівна бажала мати в невістках якусь таку багату дівчину зі статками. А я нещасна сирота. 

Але на дачі ми провели майже все літо з дітьми. Купили надувний басейн, прибили до дерева качелі, навіть невеличку пісочницю для Настусі зробили. А старший син Павло потоваришував з сусідськими хлопцями. Олексій працює дистанційно, тому весь час був також на дачі. 

Так, як я ще в декреті, то на дачі почала вирощувати городину. Посадила огірки, помідори, моркву, пару кущів малини та ожини. Навіть їздила в Епіцентр, аби купити якісь декорації для газону та пару туй для краси. Інколи запрошували сусідів та кумів в гості на шашлики, гарно час проводили. Ну навколо така краса – лісочок поблизу (інколи їжаки заходили на ділянку чи білки), свіже повітря, а не шум міста. І я приготувала на зиму багато запасу. І помідори закрутила, і огірки, аджику зробила пару банок, варення з малини, консервовані персики та сік з грушок та яблук. Аби діти мали що взимку пити, тим паче, то все домашнє та натуральне. 

В минулу суботу мали перевезти всі запаси додому на квартиру. Але в Олексія, як на зло, зламалася машина – спустило колесо та не працювали фари. 

– Я подзвоню до мами. У тата ж Добло (машина-чобіток), там великий багажник і все поміститься.

– Не знаю, погана ідея, як на мене. 

– А що ще робити? Бачиш, що я навіть не можу виїхати з двору, машина буксує назад.

Приїхали свекри, ми все відгрузили у багажник та дали ключі від квартири, аби всі закрутки та мішки з городиною занести додому. Сусід допоміг Олексієві швидко полагодити машину і ми наступного ранку виїхали до міста. 

Заходжу додому, йду на кухню – а на столі тільки пару баночок з консервацією (і лише на 1 літр), мішок картоплі та 2 відерця пізніх помідорів. Одразу зателефонувала до свекрухи, бо може вона деякі запаси в гараж віднесла чи забули забрати з багажника:

– А то нам компенсація.

– Яка ще компенсація? 

– Як яка? Ми їхали з міста на дачу і назад поверталися. Знаєш, який бензин зараз дорогий? Тим паче, ти б могла з нами просто так поділитися консервацією! 

– А ви мені на дачі допомагали? Ви бодай би раз приїхали та взяли сапку в руки. 

– У мене була робота, а ти молода і в декреті. Ну подивися на неї, всю городину хотіла собі заграбастати, а з родичами поділитися забула! 

– Ви самі казали, щоб я ту дачу продала. І вже б мали совість попросити, а не так нахабно красти!

– А ти з мене крадійку не роби. Сама нічим не краща, скупердяйка, яку ще світ не бачив! 

Я вже не мала сили далі сперечатися зі свекрухою, тому просто кинула слухавку та заблокувала її номер. Ще раз порахувала всі запаси – не вистачило 3 мішків з картоплею, цибулі, буряка, 7 банок з яблучним соком, по 5 банок варення з малини, смородини та грушки, 4 банки з аджикою та ще пару баночок з персиками. 

Аж заплакала від такого. Ну як так можна? ми все літо та осінь на дачі поралися, з ранку до ночі на тих грядках працювали. А свекруха просто взяла та нахабно викрала у мене всю консервацію. 

Олексій намагався мене розрадити, казав, що консервацію купимо на базарі чи в магазині. Але ж суть не в цьому. Чому свекруха зі мною так підло вчинила? 

Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям: ❤️, 😠, 😢 чи 😄. Ваша реакція має значення!

Що ви думаєте про цю новину? ✍ Поділіться своєю думкою в коментарях та обговоріть з іншими!