Чесно, їй все одно на нас з чоловіком і на онуків теж. Але як тільки якісь плани, або моя мама Оксана приїжджає з-за кордону — так одразу їй щось треба. То всі маємо до неї їхати, то вона зібрала якихось родичок, то ще щось вигадує. І головне — все це “раптово”, буквально за день до. І хоч убий — все, як вона сказала, має бути.

Ну от, наприклад. Моя мама заробітчанка, працює в Італії, і буває вдома раз у рік, а то й рідше. І коли приїжджає — я хочу з нею побути, розумієте? Просто посидіти, поговорити, діти, щоб з бабусею трохи часу провели… Але де там.

Востаннє вона приїхала якраз на Великдень. Ми заздалегідь домовились: мама бере відпустку, я беру кілька днів вихідних, чоловік — теж. В хаті порядок, все наготовлено, паски спечені, ковбаса домашня, салати, холодець — ну, все як має бути. Думаю: “Нарешті буде свято, яке проведемо вдома, у теплій атмосфері, без Галі Іванівни”. Вона ж мовчала весь тиждень! Навіть зраділа — думаю, ну невже зрозуміла, що треба і з мамою побути?..

Та ні. За день до свята — дзвінок:

— Алло, Іро, завтра на обід чекаємо вас. Я й тітку Віру покликала, і Надю з чоловіком. Ти там салат який зроби, я м’ясо приготую. І пасочки не забудь, щоб були свої, домашні.

— Галино Іванівно, ми цього разу не приїдемо. У мене мама приїхала, з нею будемо вдома святкувати.

— А чому це не приїдете? Не розумію. Це ж Великдень. Як це без невістки і внуків? Яка мама? Ваша мама мені нічого не казала! Ви ж у нашій родині, отже маєте бути тут. Всім сказала, що приїдете!

— Ну то скажіть, що не приїдемо. Не зобов’язана при кожному святі все кидати і бігти до вас. Мама приїхала — я з нею буду. Маєте поважати і мій бік родини!

— Ірино, ну не треба тут сцени влаштовувати. Мене це не влаштовує. Це навіть не обговорюється!

— Ну тоді просто повідомляю, що нас не буде. Ні мене, ні дітей.І кинула слухавку. Все. Думаю: “Ну хоч цього разу буде по-моєму”.Ага, зараз! Через годину чоловік приходить додому з таким лицем, ніби я зраду вчинила:

— Ти знову образила маму? Вона дзвонила в сльозах. Каже, ти її виставила, як нікчему. На Великдень! У всіх сім’я, а вона сама!

— Ти серйозно зараз? Мама приїхала за три тисячі кілометрів, а твоя — живе в сусідньому будинку. І хто тут кого виставляє?

— Та при чому тут? Мама старається, хоче свято зробити, гостей кличе, а ти все ламаєш.

— А вона хоч раз сама до онуків прийшла? Крім тих днів, коли мама приїжджає і треба показати, яка вона бабуся? Дзвонить тільки тоді, коли треба вийти на сцену. Все напоказ!

Ну і все, посварились. Мама сидить на кухні, мовчить. Потім тільки каже:

— Доню, та не переймайся. Головне, що разом. І онуки біля мене. А не звертай уваги — є такі люди, яким що не зроби — все не так.

От така історія. Після того вона ще тиждень чоловіку дзвонила, жалілась. Мене не чіпала, мабуть, ще “грає в жертву”.