Днями моїй свекрусі виповнилося 65 років. Свій день народження вона вирішила святкувати в тісному сімейному колі. Оскільки 15
найближчих років поряд з нею живе моя сім’я, то свекруха вирішила, що ми маємо їй допомагати. Зараз не той час, щоб святкувати в
ресторанах, свекруха живе в двокімнатній квартирі, а ми з чоловіком маємо власний будинок.
Вона сказала, що свій день народження відсвяткує у нас. Гаразд, не питання, ми погодилися, адже місця у нас вдома значно більше.
Але потім Ольга Володимирівна почала говорити про те, що всі страви маю приготувати я, бо їй ніколи. Гаразд, я і на це погодилася,
думаю, в людини свято, нехай відпочиває.
Але коли я запитала маму чоловіка, коли вона привезе продукти, вона мені спокійно відповіла, що продукти маємо купити ми з
чоловіком. І знову гаразд, я подумала, що це буде нашим подарунком для неї. На продукти ми витратили близько 6 тисяч гривень. І тут,
в суботу, перед самим днем народження, приходить Ольга Володимирівна, вся щаслива така, і приносить путівку на курорт.
Виявляється, що путівка, яка коштує 12 тисяч гривень, це і є подарунок мого чоловіка своїй мамі.
Я нічого не маю проти допомоги в розумних межах, але така поведінка свекрухи є просто неприпустимою. Якби вона хоча вдячною
була, так ні. Вона вважає, що допомагати їй – наш святий обов’язок. Після святкування її дня народження всі розійшлися, ніхто мені
навіть не запропонував допомогти зібрати все зі столу і помити посуд.

У моєї свекрухи є один син (мій чоловік) і дві дочки. Раніше з нею ми спілкувалися досить прохолодно, і я від неї не чекала уваги. Але
потім зблизилися, стали більше спілкуватися. Я до неї ставлюся тепло, але проблема в тому, що я почала чекати взаємності. Вона з
одного боку говорить, що я їй як дочка, але поводить себе зовсім по-іншому.
Часто може сказати: «Мені зараз не до спілкування з тобою. У мене немає часу». Ми з чоловіком досить забезпечені, завжди грошима
допомагаємо, ремонти робимо, техніку купуємо. Вона ж спілкується зі мною прекрасно, поки я ходжу з нею по магазинах і все їй купую,
в решту часу або ігнорує, або на мої спроби спілкуватися видає образливі фрази, як їй зараз не до нас.
Весь час говорить, щоб я не повинна ображатися, що їй просто ніколи, але мені ж постійно скаржиться на дочок, що вони їй рідко
дзвонять і приїжджають, як їй не вистачає від них уваги. Тобто на дочок час вона завжди знаходить. Матеріально вони не допомагають,
але вона завжди їх виправдовує, що у них нібито грошей немає (на мій погляд, просто не хочуть).
У нас двоє синів, які старші за інших онуків, так не раз мені було сказано, що онучки від доньок їм миліші, тому що вони дівчатка,
маленькі і гарненькі. Дуже мене це зачіпає.
Ще вона спілкується добре після того, як образить мене. Як бачить, що я відтанула, так відразу в ігнор. Мені незрозуміло, навіщо вона
завжди так прямо мені все висловлює? Це в неї просто так виходить чи вона свідомо мене хоче зачепити?
Чи вона й справді хоче, щоб я відстала і не спілкувалася, а тільки гроші давала? Я б не сказала, що вона ревнує сина, ми разом вже
другий десяток і в цілому мені здається, вона до мене звикла і давно прийняла в сім’ю. Але її поведінка дуже часто приводить мене в
ступор. Жінки-свекрухи, порадьте, як мені зрозуміти свою другу маму, як себе з нею вести?
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.