Теща сказала, що Оленка краща за тебе. І мені варто подумати, чи не помилився з вибором. І що було б розумніше одружитися з Оленкою, – розповів чоловік
Їхнє містечко тоді накривало обстрілами, і, звісно, я не мала серця відмовити. Хоча якби хтось сказав, що все закінчиться таким… я б, мабуть, спробувала знайти інше рішення.Я – старша дитина. І, здавалось би, це мало б щось означати. Але в нашій сім’ї це означало тільки одне: я завжди була за тінню молодшої сестри, Оленки. Вона була татова “зірочка” і мамина “красунечка”. А я – “сама справишся
І я справді справлялась. Поки Оленку водили на гуртки, купували нові телефони й виконували всі її примхи, я вчилась в університеті на підвищену стипендію, працювала підробітками й ні копійки не просила.
Потім вийшла заміж, стала на роботу, разом із чоловіком купили квартиру. Потихеньку, але чесно.
А Оленці вже за 30, але вона й досі “маленька дитинка”, якій “важко”. Вона ніде не працює, не має сім’ї й живе за рахунок батьків, які вважають це нормальним.
Коли вони приїхали до нас, я щиро намагалась бути доброю. Але зі старту почалося:
– Ти неправильно готуєш суп.
– Вам меблі треба переставити, тут енергетика не та.
– І взагалі, хата мала, могли б шось більше купити.
Мій чоловік терпів. Я – теж. Але іноді я просто виходила у ванну, закривалась, сідала на край ванни й дихала.
Одного дня чоловік повернувся додому якийсь насторожений.
– Можемо поговорити? Мені твоя мама таке сказала, що навіть не знаю, як передати.
– Що?
– Що твоя сестра краща за тебе. І що може, мені варто подумати, чи не помилився з вибором. І що було б розумніше одружитися з Оленкою.
Я завмерла.
– Що вона тобі сказала?!
Ми зайшли в зал. Мама сиділа і спокійно пила чай.
– Мамо, ти таке говорила?
– А що? Це правда.
– Правда?!
Тато озвався з крісла:
– Оленка на 5 голів краща. Ти завжди була… ну… сильніша. А чоловікові треба ніжна жінка.
Оленка тільки підняла брови й сказала:
– Ну а шо? Я ж дійсно краща.
У мене потемніло в очах. Тоді сказала родичам збирати речі і переїжджати в інше місце.
– Знайдете орендоване житло – я допоможу оплатити перший місяць, але жити тут ви не будете.
– Та як ти смієш?! Ми тебе виростили!
– Вигнати рідну сестру – ти хвора?!
– Ви принижуєте мене у моєму ж домі! Пропонуєте моєму чоловікові одружитись з Оленкою. Ким треба бути, щоб таке сказати?!
– Ми всього лиш хотіли, щоб ти задумалась. А тепер – бачимо, яка ти людина.
– Так. Ви побачили.
І вони пішли збирати речі так, ніби їх виганяють на вулицю серед зими. Батьки зняли квартиру в сусідньому районі. Образилися. Кажуть усім знайомим, що я “зрадниця”, “безсердечна”, “викинула рідних людей”.
Я щоночі вдихаю тишу нашої квартири так, ніби вона – повітря після довгої задухи.
Хіба ж я неправильно зробила? Як би ви вчинили на моєму місці?
