🕯️ «Треба. Як не ми — то хто?»
Історія Ігоря Михальчишина з Хмельниччини, який зник безвісти на війні.

Ігор Михальчишин народився у селі Чапля Летичівського району. Йому було лише 32. До війни він працював водієм-далекобійником, любив дороги, тишу і працю — казав, що рух дає спокій.
А коли почалась велика війна, він недовго вагався: «Треба. Як не ми — то хто?» — сказав дружині Наталі й пішов служити.

У жовтні 2024 року Ігор став бійцем 81-ї окремої аеромобільної бригади. Він пройшов навчання, тримав позиції на Донеччині. Дзвонив додому, коли мав хвилину зв’язку. Останнє повідомлення було коротким і найважливішим: «Я вас люблю».
Після квітневого обстрілу 2025 року зв’язок обірвався. Відтоді Ігор вважається зниклим безвісти.

💙 Його дружина Наталя виховує доньку, яку вони колись разом возили до школи. «Я тримаюсь заради неї, — каже. — Вона знає, що тато поїхав захищати країну і поки що не повернувся». Мама Ігоря щодня дивиться у вікно — ніби відчуває, що син має з’явитись саме з тієї дороги.

У їхній хаті досі стоїть термос, який він брав у рейси. А поруч — фото у військовій формі. Бо навіть коли не повертаються, вони все одно тут — поруч із нами.

Чи вистачить у нас сил дочекатися кожного, хто не повернувся з війни?

І чи зможемо ми зробити так, щоб слово «зниклий» колись стало синонімом «знайдений»?

📌 Джерело: Суспільне Хмельницький