Для Владислава Каретника 2025-й став роком здійснених мрій. Після трьох років у російській неволі, куди він потрапив, обороняючи Маріуполь, він не лише повернувся додому на Великдень, а й знайшов кохання та записав пісню, яку написав і вивчив напам’ять у катівнях ворога.

Про це йдеться у матеріалі кореспондентки ТСН Аліни Лісової.

«Сни я контролювати не можу»: реабілітація і спогади

Владислав удома вже вісім місяців. За цей час він встиг багато: пройшов фізичну реабілітацію, трохи відновився емоційно, але минуле досі нагадує про себе.

«Намагаюся все забути, але сни я, на жаль, не можу контролювати. Кілька разів на тиждень приходять спогади з Маріуполя або з полону», — зізнається 25-річний нацгвардієць.

Проте нині в його квартирі вже стоїть ялинка — вперше за чотири роки Владислав зустрічатиме Новий рік у вільній Україні, в родинному колі.

Музика як броня: 16 пісень без жодного аркуша паперу

Історія творчості Владислава в полоні вражає. Не маючи можливості писати на папері, він створював музику в голові. Так народилося 16 композицій. Слова кожної він зазубрював, а мелодію наспівував побратимам, щоб не збожеволіти від навколишнього жаху.

«Коли було важко, я сам собі в голові співав — це був стимул не здаватися», — згадує боєць.

Першу пісню він присвятив найдорожчій людині — мамі, яка не пропустила жодного мітингу на підтримку полонених Маріупольського гарнізону. Одразу після повернення Владислав виконав обіцянку — пішов на студію і записав цей трек як подарунок мамі на день народження.

Нове диво: весілля на вершині гори

Якщо під час першого інтерв’ю ТСНВладислав усміхався, лише згадуючи маму та музику, то сьогодні його очі світяться, коли він говорить про Ірину. Зі своєю обраницею познайомився вже після полону. Дівчина стала для нього опорою в найважчі моменти реабілітації.

Пропозицію Владислав зробив так само рішуче, як боронив країну. Під час відпустки пара поїхала в Карпати, і саме там, на вершині гори, під час прогулянки на квадроциклах він попросив Ірину стати його дружиною. «Я її дуже сильно кохаю, це моя зірочка. Напевно, так зірки склалися, щоб ми познайомилися», — ділиться щастям нацгвардієць.

Плани на майбутнє

Сьогодні Владислав сповнений оптимізму. Друзі вже створили музичну студію і чекають на нього, щоб перетворити решту його «полонених» пісень на повноцінні записи.