💛 «Це для мене — все моє життя»: історія Надії Єрмілової, яка живе у майже спорожнілому селі на Дніпропетровщині
💛 «Це для мене — все моє життя»: історія Надії Єрмілової, яка живе у майже спорожнілому селі на Дніпропетровщині
Вона залишилась, коли інші поїхали. Бо хтось мусить тримати тишу, щоб вона не перетворилась на забуття.
Надія Єрмілова, 71-річна жителька села Новоселівка Могилівської громади, живе сама у хаті, де колись лунав дитячий сміх і запах свіжого хліба. Раніше у селі було 17 дворів — тепер лише дев’ять.
Магазин давно не працює, автобус сюди не ходить, газу немає. Але Надія Миколаївна не хоче виїжджати. “Тут тихо. Тут я спокійна. Це моя земля,” — каже вона, поправляючи хустку.
Щоранку вона виходить на двір — годує курку, поливає грядки, слухає, як гуде вітер над городом. Увечері п’є чай на терасі й гортає старий фотоальбом — там її чоловік, діти, онуки, ті, кого вже немає поруч.
Вона втратила чотирьох дітей, має двох живих — сина Геннадія і доньку, сім онуків і чотирьох правнуків. “Боляче? Так. Але я дякую Богу, що живу тут, де народилась і де все знайоме до кожного каменя,” — говорить вона.
Для Надії цей дім — не просто стіни. Це її життя. Кожна тріщина в штукатурці — як зморшка на обличчі: болить, але говорить про прожите.
Її історія — про людей, які не втекли від самотності, а зробили з неї спокій. Бо іноді залишитися — це теж відвага.
💬 Як Ви вважаєте, що сильніше тримає людину — дім чи пам’ять?
💬 Чи можемо ми вважати Героями тих, хто просто не зрадив свою землю навіть у тиші?
📌 Джерело: Суспільне Дніпро
