Росіяни атакували селище Комишуваха на Запоріжжі. Напередодні окупанти скинули на цивільний квартал близько десяти авіабомб. Удар прийшовся прямо по житлових будинках: одна людина загинула, щонайменше десятьох поранено. Три багатоповерхівки тепер непридатні для життя, а люди в люті морози змушені рятувати залишки речей. На місці побував кореспондент ТСН Руслан Ярмолюк.

«Збираємо взуття, бо більше нічого немає»

Холодний січневий ранок у Комишувасі зустрів людей руїнами. Розгублені мешканці виносять із розбитих квартир документи та теплий одяг. Для багатьох це все, що залишилося від минулого життя.

Тетяна Фоменко, жителька Комишувахи:«Не думали, що будемо переїжджати, сподівалися, що все буде нормально. Зараз речі, одяг, взуття забираємо — а більше нічого й немає що брати».

Родина Фоменків під час атаки була вдома. Життя врятувало правило «двох стін» — вони встигли сховатися у ванній кімнаті. Проте квартира, де Віталій саме закінчував ремонт — клав теплу підлогу та клеїв шпалери — тепер знищена.

Віталій Фоменко, житель Комишувахи:«Донька і мати були вдома, а ми працювали за пів кілометра звідси. О 16:08 почало прилітати, і йшло хвилями до 16:30 — вони кілька разів заходили на удар. Тепер, напевно, будемо знімати житло в Запоріжжі».

«Стіна впала на батька»

Для Наталії Стоячко цей обстріл став особистою трагедією. Вона втратила батька прямо у власній хаті. Жінку врятували стіни коридору, а на чоловіка, який щойно зайшов до кімнати, впала капітальна стіна.

Наталія Стоячко, постраждала: «Темно, вибухи... Я нічого не розумію, він тільки-но зайшов туди. Кричу: "Папа! Вова!", не можу його знайти, все в диму і страшно. Прибіг чоловік, насвітив ліхтариком — а він там, біля дивана».

Родина якраз планувала евакуацію, навіть почали перевозити речі. 86-річний батько спочатку відмовлявся їхати, але Наталя каже: все одно б забрали його силоміць, аби врятувати. Не встигли.

Вижити в мороз на руїнах

Олена Джур дивом залишилася живою — під час тривоги вона затрималася дорогою з роботи. Бомба влучила прямо в її подвір’я. Тепер від заможного колись обійстя залишилася купа битої цегли.

Олена Джур, мешканка селища: «Якби був хтось вдома — нам би “хана” була. Немає куди йти, справжній бомж».

Зараз під понівеченими будинками люди намагаються самотужки під’єднати електрику та розшукати документи. Хтось піде ночувати до родичів, а хтось, кому зовсім немає куди йти, проведе цю морозну ніч у розбитій квартирі — знову під звуки канонади, адже фронт невблаганно наближається до селища.