Ще в дитинстві ніколи не було бажання щось довести чи досягти. У школі навчалася абияк, часто прогулювала уроки, а на запитання батьків тільки знизувала плечима. Бувало і таке, що Вірка вкладе цукерку чи печиво, а все спихне на мене. Батьки їй вірили, тому часто я стояла в кутку і несла покарання за те, чого не робила. 

Диплом так і не отримала – навіть до університету вступити не спромоглася. Жила на шиї у батьків до останнього, і коли їй довелося врешті-решт працювати, обрала найпростішу роботу – офіціанткою в кафе, де не треба багато думати.

Я ж старалась вирватися в люди. Добре навчалася, вступила до ЛНУ, мала стипендію, працювала з першого курсу, щоб бути незалежною. Батьки рідко казали, що я – їхня гордість чи якось підтримували. Не шкодувала сил, бо знала, що успіх залежить тільки від мене.

Коли не стало батьків, Віра залишилася жити в їхній квартирі. Спочатку не стало тата – серце не витримало у 2020 через вірус, а через рік ми поховали маму.

Після її смерті батьківське житло перейшло до сестри. Віра тоді якраз розлучилася з чоловіком і повернулася туди з двома дітьми. 

– У тебе і так своя квартира є. А мені що робити? Тим паче, ти взагалі живеш у іншому місті та не плануєш сюди переїжджати! – такі були аргументи у Віри.

У нас із чоловіком було своє житло у Львові, а судитися за ту двокімнатну квартиру я вважала нижчим за свою гідність.

Але тепер дуже шкодую про своє рішення. Віра не цінує того, що має. Вона перестала оплачувати комунальні послуги ще влітку, і зараз борг виріс до такої суми, що сусідка вирішила мене попередити:

– Поштова скринька вже геть переповнена. Вірка інколи навіть не відчиняє двері, аби дати показники лічильника. Як хтось приходить за воду чи світло – удає, що нікого вдома нема.

Я була просто шокована, побачивши фото квитанцій. Там номінально боргів на 15 тисяч гривень, уявляєте!? Відразу зателефонувала сестрі:

– Що це за борги, Віро? Чому ти їх не оплачуєш?

– У мене діти, роботи немає, бо кафе закрили.

– А хто має оплачувати за світло, воду, опалення? Невже це моя справа?

– Ти ж частково теж власниця квартири, – заявила вона. – Тому логічно, що половину боргу маєш закрити ти.

Я почала сміятися в слухавку. Уявить не могла, що вона таке вигадає.

– Віро, у тебе мізки є? Ти це світло палиш, цю воду використовуєш, а тепер ще й мене просиш за це платити?

-Ти старша і повинна мені допомогти. В курсі, яка зараз у мене ситуація. Стабільної роботи нема, чоловік аліменти не виплачує. А тут ще й ці борги?!

– Ну тоді ти повинна мені, як сестрі, віддати половину квартири за законом. Хочеш – то можу хоть завтра приїхати та піти до нотаріуса.

Вже набридли її сльози й благання, тому я поставила ультиматум: якщо хочеш допомоги, половину квартири переоформлюй на мене.Поки що сестра впирається. Вигадує, що це несправедливо, але для себе твердо вирішила: ні копійки не дам.

Ця ситуація або навчить її жити відповідно, або втратить квартиру через борги. Відповідальність за свої вчинки – це Вірин урок. І, здається, настав час його пройти.

💕 Інколи життя ставить нас перед важкими виборами...

Чи були у вас моменти, коли вам доводилося робити важкий вибір? Поділіться своєю історією — ваша мудрість допоможе іншим. 🙏