📰 «Учитель, який став військовим»: історія Михайла, директора школи та головного сержанта ЗСУ
📰 «Учитель, який став військовим»: історія Михайла, директора школи та головного сержанта ЗСУ
Коли почалася війна, Михайло, директор школи з Кіровоградщини, залишив кабінет, закрив журнали, вимкнув дзвінки — і пішов на фронт. Сьогодні він служить головним сержантом 121-ї окремої бригади територіальної оборони, начальником контрольно-технічного пункту. Але в душі, каже, назавжди залишився вчителем.
«Школа і армія мають багато спільного, — усміхається Михайло. — Там і там головне — дисципліна, повага і відповідальність». Він зізнається, що досвід керівника школи допоміг організувати військовий підрозділ: “Коли слухаєш своїх людей і довіряєш їм — усе працює, навіть у найтяжчих умовах”.
На війні Михайло відповідає за автотранспорт батальйону — ремонти, пальне, перевезення, технічну готовність. Каже, що тепер його «учні» — це побратими, а головне завдання — щоб усі повернулися живими. «Мої хлопці — як клас, — каже він. — І якщо хтось падає духом, треба підтримати. Бо без цього — жодна армія не тримається».
Під час визволення населених пунктів Михайло бачив розбомблені школи. Те, що колись було місцем знань і дитячих голосів, тепер стоїть у руїнах. “Важко дивитися, як ворог нищить те, що виховувало покоління. Але я знаю: ми відбудуємо ці школи, і наші діти знову сядуть за парти — вже у вільній Україні”, — каже він.
Дехто з його колишніх учнів теж зараз воює. Є серед них ті, хто не повернувся. “Коли бачу прізвище свого випускника серед загиблих, то болить так, ніби втратив сина”, — зізнається Михайло. Але він вірить: після перемоги знову повернеться до школи, бо навчати — це теж частина боротьби.
💬 Як Ви вважаєте, що сильніше виховує людину — школа чи війна?
💬 Чи здатна вчительська мудрість зробити армію людянішою навіть у найважчі дні?
📌 Джерело: Центральноукраїнське бюро новин
