Все буде Україна

Коли мені було 40 років я почала погано себе почувати, думала, що я нездужаю, але причина крилася зовсім в іншому. Я звернула
увагу на те, що від частини звичних продуктів мене верне, а те, що не любила ніколи, наприклад солодощі, я могла їсти з великим апетитом.
Доньці на той момент виповнилося 15 років, коли я зрозуміла, що у мене буде дитина. Я хвилювалася, як доросла донька віднесеться до цієї цікавої новини.
За вечерею я повідомила новину, дочка мовчки сиділа, відвернувшись, а потім висловила нам цілу тираду, про те, що ми вже не
молоді, нам має бути соромно, і резюмувала, повідомивши, що не рада цій дитині. Юля весь вечір просиділа у себе в кімнаті, не бажаючи з нами поговорити.
– Рано чи пізно вона все зрозуміє, – заспокоював мене чоловік. Час минав, Юля ходила надута, спеціально ні в чому мені не
допомагала. Розмови не дали нічого, в результаті я вирішила залишити її в спокої і самій заспокоїтися. Та й не до цього мені було: стан то поліпшувався, то погіршувався.
Незабаром у нас народився син, потекли наші будні з немовлям, Юля ж продовжувала демонстративно не помічати брата. Іноді, коли
малюк плакав, могла підійти і покачати коляску, якось я попросила приглянути за дитиною, поки готую вечерю, на що отримала різку
відповідь: – Я не просила народжувати його, ось сама і сиди!
Дочка йшла до себе, займалася своїми справами, я заспокоювала себе думкою, що у дівчинки одинадцятий клас, треба готуватися до
іспитів, вступу в університет. Це звичайно займає багато часу, а тут ще я зі своїми проханнями. І якось справлялася потихеньку.

– Не переживай, – заспокоював вечорами чоловік – вік такий, подорослішає і зрозуміє.
Так мені не коли було переживати, весь день крутилася, як білка в колесі, ночами качали з чоловіком сина по черзі. Юля закінчила
школу з гарними оцінками, з батьком вони поїхали в місто, подали документи в університет на факультет юриспруденції. І дочка
поступила! Літо пролетіло як один день, Юля поїхала на навчання, оселилася в гуртожитку.
Тепер, коли вона приїжджала додому на вихідні, я почала помічати, що дочка стала трохи м’якшою, почала гратися з братиком,
повзати з ним наввипередки по дому. Але все одно, десь в глибині душі я відчувала, що образа її на нас не пройшла.
Через два роки наша Юля вирушила заміж. Хлопця вона вибрала хорошого, нам з батьком він відразу сподобався, а тут спостерігаючи за дочкою, я зрозуміла, що вона чекає дитину.
– А як же навчання, донечко? – запитав чоловік, коли дізнався, що стане дідусем.
Але Юля нас заспокоїла, що народить і повернеться на навчання, а з дитиною буде сидіти свекруха.
Незабаром у Юлі народилася дочка. Свекруха особливо не допомагала, хоч і обіцяла, цілими днями я пропадала у доньки вдома,
готувала, прала і прибирала. Юля ж пропадала на лекціях, здавала сесію.
Як я втомлювалася не передати словами, добре що хоч на той час мій син вже ходив у садок.
Бачачи день у день мене втомлену, чоловік скипів: – Ну скільки можна, згадай, як вона поводилася, коли ти чекала дитину і потім,
пальцем навіть не поворухнула. А ти все за неї все робиш!
Я спробувала захистити доньку:
– Ну як же так, дочка ж вчиться.
– Значить їй можна спокійно вчитися, а не переводиться на заочне, як я говорив, а коли тобі потрібна була допомога, згадай, що вона говорила?
– Так, ти маєш рацію, але хто ж їй допоможе, якщо не ми. Ти ж сам допомагаєш грошима, я бачила – і чоловік невдоволено погоджувався.
Одного разу дочка повернулася з навчання, в той момент я тільки поклала внучку в колиску і присіла поруч, тихо похитуючи її. Юля
тихо підійшла і обняла мене: – Пробач мене, мамо, я дуже неправильно себе поводила. А тепер ти сама мені допомагаєш з дитиною.
– Я не ображаюся, я все розумію, – посміхнулася я. – Нічого, доню, всі ми робимо помилки. Найголовніше, що ти все зрозуміла.
Після цієї розмови мені стало так легко на душі. І дивна річ, мені здалося, не будь усіх тих розбіжностей, ми не були б зараз такими згуртованими.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Джерело