Відколи у будинку почала жити та переселенка – то в мами спокою нема. Марта звикла, що їй все носитимуть, наче королеві. Тому вирішила провчити нахабу!”
Вже три місяці поруч із мамою поселилась переселенка. Марта із Куп’янського району Харківської області. Їй сільська рада житло виділила. Не минуло дня, щоб вона щось у мами не просила.
То овочі з городу, то солі чи перцю до закруток, то яблук
В мами великий город і сад, а у Марти – одні зарослі. Часто у нашому саду застаю сусідчиних дітей – яблука збирають. Маленький хлопчик зірвав собі помідору з грядки і їсть. Я все розумію, то діти. Що їм зробиш? Але має бути якась межа! Весь день товчуться на чужому городі. А ввечері сусідська дівчинка Альона прийшла до мами по яйця:
– То для братика. Мама йому тортик готує. У Вані завтра день народження!
Наступного дня я сподівалася, що сусідка принаймні пригостить шматочком торта. Та де? Ніби й забула! Тоді я сказала:Мамо, хіба це нормально? Ці сусідські діти все з’їдають. Ти в мене добра, тобі не шкодаВони ж переселенці.
Тому й користуються ситуацією. Мають виплати, а за городом доглядати самі не можуть? Це ж усе твій труд. Я сама не раз хочу яблука, а під ногами – лиш гнилі і нестиглі.
Марта ще й послуговується старшою людиною, часто просить:
– Тітко Ніно, якщо йдете у магазин, то купіть й мені хліба! Діти голодні, їсти просять!
Моїй мамі за 70, вже рухається не так швидко, ноги болять, сама хотіла, щоб хтось за неї у магазин сходив, але йде. Сусідка хоч би дітей послала маму зустріти, та ні – сама сумки тягне, а Марта навіть гроші не віддає за той хліб.
Але найбільше розізлило, коли сусідка подзвонила мені серед тижня. Я на роботі і бачу дзвінок з незнайомого номеру:
– Привіт, Олю. А ти не могла б купити в місті ролики для моєї Альони?
– Де я їх візьму?
– Як де? У Львові їх повно, тобі ж нескладно?
– По-перше, я зараз на роботі і не треба мене турбувати.
А по-друге, якщо вам потрібні ролики, то їдьте у місто і купляйте!
– Не думала, що у тьоті Ніни така зла донька!
Після цього Марта мене десятою дорогою обходить, коли приїжджаю в село. Тільки мама досі хвилюється:
– А що я відповідатиму, як вона знову в магазин мене відправить?
– А ти дзвони до мене, я поставлю цю нахабу на місце!
Як думаєте, я правильно вчинила?
