Вийшла в магазин – аж раптом почалася повітряна тривога. Біля мене стояла дівчинка, яка налякалася до сліз.
Гуде сигнал тривоги Проходжу повз кав’ярню. Під дверима стоїть дитина років 5-6 й гойдає візок з меншенькою.
Тривога завиває новим витком.
Старша починає гірко плакати, майже навзрид. Не встигаю спитати, що трапилось, як виходить мама з рогаликами в руках:
– Чого ти плачеш? Що трапилось?
– Сирена, а тебе немає!
– Ну ти ж знаєш, де я? І куди треба йти в разі тривоги, я ж повторювала тобі!. Все гаразд, тримай рогалика!
Дівчинка бере, заспокоюється й додає:
– Я просто боюсь померти без тебе…
“БОЮСЬ ПОМЕРТИ БЕЗ ТЕБЕ” – говорить п’ятирічна дитина. Я ледь-ледь змогла стримати сльози, аби не заревіти, як корова.
Ось такі реалії України сьогодні – ракети літають над головами, а дітки вже мають страх померти. Хоча в неї все життя попереду!!!
Нехай вони всі будуть прокляті за те, що наші діти думають та плачуть про таке. Усі!!
