👥Він повз із мрією дожити до весілля доньки. Історія українського воїна, яка зворушила The New York Times

Йому 40. Позивний — «Шатай». Боєць 13-ї бригади Національної гвардії «Хартія». Людина, яка мріяла лише про одне — побачити, як донька у весільній сукні скаже своє «так». Але на війні навіть мрія стає полем бою.

Того дня вони йшли у штурм. Ворожий міномет накрив позицію. Олександр упав. Осколки прошили тіло, кров залила землю. Побратими кричали, але дістатися не могли — над головами свистіли кулі. Та він повз. Повз, стискаючи зуби, повторюючи одне речення: «Я мушу дожити. У доньки весілля».

Його товариші, ризикуючи життям, повзли до нього під обстрілом. Кожен метр — як вічність. Вони накривали його своїми тілами, тягнули, доки не вийшли з-під вогню. Медики прибули вчасно. Він вижив.

Про цей порятунок написав американський журналіст Кріс Чіверс із The New York Times. Його матеріал став символом української мужності — історією, у якій героїзм не має форми чи орденів.

Через кілька місяців реабілітації Олександр уже стояв поруч із донькою. У білому платті вона усміхалася крізь сльози. Він — у формі, з перев’язаною рукою, але з живими очима. «Це диво. І воно сталося завдяки тим, хто не залишив мене там, на полі», — каже воїн.

Він вижив, щоб побачити життя. І сьогодні нагадує кожному з нас: навіть серед болю завжди є щось, заради чого варто повзти вперед.

Чи розуміємо ми, що справжня сила — це не стояти, а йти, навіть коли падаєш?
Як би ви сьогодні подякували тим, хто рятує життя, ризикуючи власним?

Поставте ❤️, якщо вірите: сила України — у побратимах, які не залишають навіть під кулями.

📌 Джерело: The New York Times