Вирішила купити квартиру в районі, де живе донька. Гадала, що така новина про сусідство її потішить. Однак, все закінчилося скандалом
Ніколи не забуду тих ночей, проведених на чужині, коли до крові натирала руки, але знала, що це все заради неї. І от, через роки, коли придбала Софійці квартиру у Львові в сучасному ЖК. Ще з ремонтом допомогла, який сама оплачувала до останньої копійки.
Квартира була шикарна: простора кухня-студія, панорамні вікна з видом на центр міста, сучасні меблі, тепла підлога. Загалом квадратура понад 120 квадратів. Обрала світлі тони, бо знала, як донька любить простір і світло. Навіть коли зять з’явився, не шкодувала, що віддала їм найкраще. Дещо навіть везла самотужки з Італії (диванчики, посуд, люстру). Хотіла, щоб все було по-сучасному. Тому не жаліла гроші на робота-пилососа, якісну посудомийку. Один холодильник коштував більше 60 тисяч гривень!
Та цього року вирішила, що вистачить їздити туди-сюди. По святам повернулася з гарною новиною: зібрала гроші на квартиру в сусідньому будинку, щоб бути ближче до них і онуків. Якраз побачила фото в інтернеті – то буквально через дорогу від Софійки. Ціна адекватна та й ремонт одразу є. Тільки бери речі та живи!
Вечеря здавалася затишною до певного моменту. Але після того, як озвучила плани щодо переїзду, донька та зять почали мене відмовляти:
– Мамо, ну ми так звикли, що ти на відстані, – почала Софійка, нервово відводячи погляд.
– Але ж буду поруч. З онуками няньчитися комусь же треба. Та й хіба це погано, що вирішила нарешті пожити поруч з вами?
– Знаєш, мамо, – тут у розмову втрутився зять, Ігор, – ми якось звикли до того, що от є наша родина і все. Тут свої сусіди, свої правила. Нові люди… ну, це завжди додатковий стрес.
– Стрес?! Для вас робила все, відмовляла у всьому, щоб у вас була ця квартира! Ти уявляєш, як важко було заробити ці гроші?! І тепер коли хочу просто бути поруч з сім’єю, а ви…
Софія почала дратуватися:
– Мамо, ну правда, навіщо квартира у Львові? Купи хату в селі, свіже повітря, спокій. А тут міський шум, галас…
– У селі? Після всього, що пережила? Та я більше років провела в Італії, ніж удома! І тепер, коли мрію бути поруч із вами, відправляєте в якесь село?
– Мамо, не треба драматизувати. Просто… це не дуже зручно. А на які кошти ви будете тут жити? Може, ще рік-другий попрацюєте у Італії?
Відчула, як холоне серце. Піднялася з-за столу й подивилася на них.
– Та чи зручно було тоді, коли ночами працювала? Чи було зручно, коли я рахувала кожну копійку, щоб надіслати гроші на університет? І тепер кажете, що я… зайва?
Ігор спробував щось сказати, але я перебила:
– Мовчи. Своїм трудом заробила право бути поруч з онуками на старості років. І якщо ви цього не розумієте, то… то зроблю так, як вважатиму за потрібне.
Вийшла на балкон, щоб трохи заспокоїтися, але з-за дверей доносилися їхні голоси:
“Ну що вона ображається? Ми ж правду сказали”
“Може, треба було м’якше. Але, чесно, не хочу, щоб була тут” – відповіла донька.
У ту ніч не могла заснути. Дивилася на цю ідеальну квартиру, яку зробила своїми руками, і думала, чи дійсно вони мають рацію.
Але в серці росло відчуття, що я їм стала чужою. І це було боляче як ніколи….
Що ви відчуваєте після прочитання цієї публікації? Поділіться своїми емоціями! Обирайте емодзі, які найбільше відповідають вашим почуттям: ❤️, 😠, 😢 чи 😄. Ваша реакція має значення!
