💙 «Впевнено ходжу на протезах і навіть танцюю з Марічкою». Історія азовця, який втратив ноги, але не силу духу

Він народився на Львівщині, любив життя, спорт і рух. Танці, футбол, походи в гори — усе це було частиною його молодості. Коли почалася війна, Олександр Жавненко пішов захищати Україну. Служив у полку «Азов». І там, на передовій, його життя змінилося назавжди.

Під Торецьком підрозділ, у якому був Олександр, накрили потужним ворожим обстрілом. Один із снарядів вибухнув зовсім поруч. Уламки пошкодили обидві ноги. Медики зробили все можливе, але врятувати кінцівки не змогли.

«Я зрозумів, що втратив ноги, ще на полі бою. Але тоді думав тільки про побратимів — щоб усі вижили», — згадує боєць.
Після евакуації почалася боротьба за життя. Десятки операцій, перев’язки, біль, тиша госпітальних палат і безсонні ночі. Але він не зламався.

Сьогодні Олександр уже впевнено ходить на протезах. Бере участь у змаганнях із парахокею, тренується, надихає інших ветеранів. А вдома — його головна опора, дружина Марічка. Разом вони знову танцюють — як колись до війни.

«Я не втратив життя. Я просто отримав інше. І якщо можу рухатися — значить, живу. І мушу бути прикладом для тих, хто ще бореться», — каже Олександр.

Його історія — це урок стійкості. Доказ, що навіть коли тіло ламається, душа здатна тримати світло.

Чи вистачить нам віри, щоб бути такими ж сильними, як він?
Як ви думаєте, звідки люди беруть сили підніматися після найтяжчих випробувань?

Поставте ❤️, якщо вірите: сила духу сильніша за будь-який біль.

📌 Джерело: Expres.online