«... і що б не сталось пам'ятайте — Все буде Україна» ©

Все буде Україна

Все було добре до тих пір, поки Валентина не дізналася, що Василь записав весь будинок на свого сина. Вона щиро розраховувала, що частку, яка належить йому, він перепише її доньці.

– А яка мені від тебе користь? – якось прямо вона запитала Василя. – Ти прийшов з однією машиною, на якій сам і їздиш. Живеш в моїй квартирі, так що залишити щось ти не зможеш, бо нічого не маєш. Ще кілька років і ти перетворишся на діда. Так що любий, або ти забираєш від сина свою частку будинку, або повертайся до дружини

Василь з Оксаною одружилися молодими, все життя прожили душа в душу, і вона зовсім невинна в тому, що Василь на старості літ
закохався. От днями мають святкувати 30-річчя сімейного життя, от він і не перестає думати, що ж йому робити.
Хоча сам Василь старим себе ніколи не вважав, в свої 55 він і справді виглядав років на 10 молодшим. Валентину зустрів 5 років тому і
відразу зрозумів, що хоче бути з нею. Жінка, хоч і була на 15 років молодшою за нього, все ж звернула увагу на імпозантного чоловіка.
Вони познайомилися на роботі і відтоді вже 5 років триває їхній роман.
Дружина, звичайно ж, нічого не підозрювала. У Оксани з Василем он син вже дорослий, скоро внука їм подарує. У клопотах і за
роботою Оксана не помітила, що чоловік дуже змінився.
Скільки разів за ці п’ять років Василь збирався сказати дружині, що йде від неї, але все якось було не на часі. То син вирішив
одружуватися, треба разом робити весілля, то прийде додому, а на столі його чекає смачна вечеря – борщ, вареники, які з любов’ю
приготувала для нього дружина, то тепер наближається 30-річчя їх сімейного життя.

Це ж збереться вся родина, тому момент знову не дуже вдалий. Валентина не переставала нагадувати, що колись їй набридне чекати
і вона кине нерішучого Василя. Цього сам Василь найменше хотів, тому пообіцяв Валентині, що відразу піде від дружини, як тільки
відсвяткують свій 30-річний ювілей.
Свято вдалося на славу – зібралося багато родичів і друзів, усі вітали Василя і Оксану і бажали їм прожити в любові і злагоді
щонайменше до золотого весілля. Та це не змінило намірів Василя. Через кілька днів він таки повідомив Оксані, що йде від неї до іншої
жінки.
Сказати, що відтоді для Оксани завалився світ, це нічого не сказати. Її навіть не тішило те, що Василь обіцяв не судитися за їхній
спільний будинок, а залишити все дружині. Натомість він забрав собі свій автомобіль.
Будинок і справді у них був добротний, на два поверхи. Оксані без Василя він був не потрібний, бо ж для кого тепер буде дбати – син
одружився і пішов жити у власну квартиру, яку вони самі з дружиною придбали, а чоловік зараз живе з іншою. То ж Оксана сказала
Василю, щоб оформив документи на сина, їхнього єдиного спадкоємця.
Перший час життя з молодою дружиною здавалося Василю казкою. Вони з’їздили на море на відпочинок, та й з’являтися на людях з
молодою красунею було значно приємніше, ніж з 55-річною Оксаною. Правда, готувати Валентина зовсім не вміла і не хотіла, але
Василь не робив з цього проблеми, мовляв, ще навчиться.
Але вчитися Валентина теж не поспішала. Все частіше Василь сам стояв біля плити і готував обід чи вечерю для Валентини та її 13-
річної доньки від першого шлюбу. Дівчинка відразу полюбила його і з самого початку почала кликати татом.
Все було добре до тих пір, поки Валентина не дізналася, що Василь записав весь будинок на свого сина. Вона щиро розраховувала,
що частку, яка належить йому, він перепише її доньці.
– А яка мені від тебе користь? – якось прямо вона запитала Василя. – Ти прийшов з однією машиною, на якій сам і їздиш. Живеш в моїй
квартирі, так що залишити щось ти не зможеш, бо нічого не маєш. Ще кілька років і ти перетворишся на діда. Так що любий, або ти
забираєш від сина свою частку будинку, або повертайся до дружини.
Такого повороту Василь явно не чекав. Забирати нічого він не збирався. Та й не було як. Після розлучення Оксана поїхала до своєї
сестри в Італію і там влаштувалася на роботу. А син з внуком і невісткою продали свою квартиру, зробили ремонт в їхньому будинку і
почали там жити.
Але Валентина не жартувала. Дуже швидко вона зібрала речі Василя і виставила його за поріг. Не маючи куди йти, він зателефонував
синові, просив, щоб той його прихистив, хоча б на деякий час.
Син, звичайно, не відмовив батькові. Перед цим у них відбулася серйозна чоловіча розмова. Василь зізнався, що дуже шкодує про
власний вчинок. Тільки наробивши стільки помилок, він зрозумів, що перша дружина, то таки жінка від Бога.
 ukrainians.today 
Фото ілюстративне.

Все буде Україна