Ввечері я примчала з роботи, по дорозі купила продукти, прибігла, почала все швиденько готувати, щоб встигнути до приходу чоловіка зробити вечерю. Накрила стіл, сама не їм, сиджу чекаю чоловіка.
Мені 23 роки, Григорію, моєму чоловікові, нещодавно виповнилося 30. Ми одружені вже майже рік і останнім часом мене стала все
більше і більше дратувати його надмірна прихильність до своєї матері. Коли ми з ним зустрічалися, мене це спочатку навіть якось
радувало, що так добре до неї ставиться, що така дружна сім’я. Потім, придивившись, я зрозуміла, що все не так чудово, як хотілося б, і
мені це почало дуже не подобатися. Але я сподівалася, що ось одружимося і все стане по-іншому.
Все-таки одружений чоловік, глава сімейства, так би мовити. Одружилися, живемо окремо, але свекрухи як було багато в нашому
житті, так і далі залишається. Вона постійно дзвонить моєму чоловікові, по кілька разів на день. І це в той час, що якщо я його питаю, як
у нього на роботі йдуть справи, то здебільшого він може просто відповісти «Нормально».
Зате своїй матері Григорій розписує все в подробицях, найдрібніших, буквально кожен свій крок – як відпрацював, чим обідав, як там
колеги, що так начальство, ну все їй розжовує. А потім ще слухає дві години її цінні вказівки, як і що робити завтра.
Ввечері я примчала з роботи, по дорозі купила продукти, прибігла, почала все швиденько готувати, щоб встигнути до його приходу
зробити вечерю. Накрила стіл, сама не їм, сиджу чекаю чоловіка. А він прийшов додому і так спокійно каже: «Олено, ти не напрягайся, я
вже у мами поїв». І навіть не присів біля мене, мені було дуже неприємно вечеряти одній.
Коли ми приходимо до неї в гості, вона може годинами розповідати про нього, як вона його народжувала, як він пах молочком, як вона
купала його і все в цьому роді. Ну не можна ж так, я ж все таки його дружина. Адже я, виходячи заміж, хотіла бачити перед собою
дорослого чоловіка, а не дитину.
Коли я часом відчуваю себе не дуже добре, то не маю права навіть про це вголос говорити. А варта його матері поскаржитися на
здоров’я, так все – тут же викликається таксі і він мчить рятувати маму!
Нещодавно, випадково вона проговорилася, що перш, ніж дати добро на наше весілля – він з нею сто раз радився, вона довго до мене
придивлялася, поки схвалила його вибір. Нещодавно мій чоловік заговорив про дітей, що не проти, щоб я йому народила. А я,
дивлячись на все це, не впевнена, чи хочу вже.
Я вже уявляю, що мамою нашій дитині буду не я, а його мати. Що все буде робитися так, як сказала вона, а моє слово не матиме жодної
ваги. І мені стає неприємно і боязко. Сиджу і думаю: зрозуміло, що мама – це мама, що це найважливіша людина для кожного, що я
йому не заміню мати, та й не прагну до цього, але так хочеться стати для нього головною людиною, адже живе він вже зі мною, зі мною
«і в горі, і в радості, до кінця днів своїх».
Дійшло до того, що я вже навіть не впевнена, чи хочу з ним жити далі, все частіше думаю про розлучення. Не про такого чоловіка я
мріяла. Свекрусі зараз лише 53 роки, думаю, що вона ще довго буде членом нашої з чоловіком родини, а вірніше – головною
персоною, а моє слово буде почуте не скоро.
Фото ілюстративне – intex-press.
