З Ганною ми жили 17 років в хаті, яка мені дісталася від моїх батьків. Жили не погано, а потім дружина з жінками з роботи поїхала в Італію, сказала, що це не на довго. Спочатку збирала гроші доньці на
З Ганною ми жили 17 років в хаті, яка мені дісталася від моїх батьків. Жили не погано, в основному заробляв гроші я, Ганна шила одяг у
місцевого невеличкого підприємця. Але робота була така собі, чесно кажучи, бо коли не було замовлення, то дружина і місяць могла сидіти вдома, чекаючи роботу.
Одного разу замовлень вже майже два місяці не було, тоді дружина сказала, що поїде з подругою на заробітки за кордон. Її колежанки
з роботи, давно туди їздять, заробляють гарно, жодна після того не повернулася на роботу, а більшість там і досі працюють.
Я, чесно кажучи, з тих чоловіків, які проти того, щоб дружина їздила на заробітки, адже навіть мого заробітку цілком вистачало для
нормального життя, а вдома ми тримали чимале господарство, тому й вдома роботи вистачало у Ганни, було б бажання.
Але вона завжди була жінкою з характером, ніколи ні в чому не прислухалася до мене.
Коли Ганна поїхала в Італію, нашій доньці було 16 років. Ганна часто приїжджала додому, привозила гостинці, купувала доньці гарний
одяг, щодня вони вдвох їздили в місто, влітку на море. Дружина грошей вдома ніколи великих не залишала, говорила, що відкладає їх у себе.
Роки минали, ми вже доньку вивчили, заміж видали. Щиро кажучи Ганна нашій Оксанці дуже допомогла, зараз гроші збирає на
квартиру. Але від мене вона зовсім віддалилася, чужим я став їй.
Весь цей час я постійно просив її повернутися додому, але вона вже так звикла жити в тій Італії, що постійно намагалася придумати
якусь причину, аби не жити в селі. То на навчання доньці найкраще зібрати потрібно, то весілля шикарне, щоб пів села запросити, то
квартиру велику в центрі міста. А коли ж для себе жити, роки то швидко збігають. Я ж теж гроші заробляю, хоча менші, звичайно. Хай би
освіта була не найкраща, весілля не найшикарніше і на квартиру маленьку по-тихеньку б відкладали, але жили б усі разом, сім’єю. Але ж ні.
Так минуло 10 років, а Ганна й не думала повертатися жити в Україну. Я сумував, що життя моє зовсім не склалося, а потім зустрів
Валентину. Вона давно розлучена, син живе окремо, спокійна така жінка, добра. Ми стали спілкуватися все частіше і, з часом, я
зрозумів, що це та людина, якої мені не вистачає поряд.
Я щиро покохав. І вирішив, що теж маю право на своє щастя. Зразу сумнівався, думав, що скажуть люди, а потім зрозумів, що хочу бути
поряд з Валею, хочу, щоб на старості років була поряд хороша та надійна людина.
Ввечері зателефонував Ганні, все розказав їй. Хата моїх батьків, вона до неї нічого не доклала, тому нехай живе у великій квартирі з
донькою. А ми господарюватимемо з Валею.
Наступного ранку у мене на порозі вже була донька. Вона говорила, що я не маю права так чинити з мамою, вона для нас старається і
лише вона має бути господинею в моєму домі. Та я вперше твердо сказав доньці, що мене вже багато років немає в їх життя, чому я
маю жити так, як вони мені говорять. Я доросла людина і сам маю все вирішити.
Донька пішла, а я задумався. Не знаю, як мені далі бути. Розумію, що якщо розлучуся з Ганною, то зруйную сім’ю, але ж ми з нею вже
давно чужі люди. Не знаю, чому вона прислала доньку. Хіба через хату?
Як мені правильно вчинити, щоб потім не шкодувати? Я знаю, що Валентина теж мене кохає, вона погодиться вийти за мене заміж. Але
чи варто змінювати зараз так своє життя, адже ми вже не молоді?
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
