За останні три роки льотчик Ігор Пархоменко не пригадає жодного вильоту, який би минув без російської ракети, запущеної по його літаку. Так буває завжди — пуск із землі або з ворожого винищувача.

Це звична реальність не лише для нього, а й для кожного українського льотчика, який підіймається в небо з бойовим завданням.

У середньому атака іде двома ракетами за виліт. Але Пархоменку доводилося ухилятися і від п'яти: три з них запустили із зенітно-ракетних комплексів, дві — з літаків.

💬 "І ти постійно маневруєш, відходиш. Іноді навіть можна побачити, як ракета вибухає просто поруч. Якщо ти недалеко відійшов від бойового курсу і тобі повідомляють, що все чисто – повертаєшся і погнали далі", — розповідає він.

Його особистий рекорд, який не хотілося б повторити, а тим більш побити — вісім заходів на курс. Не завжди через запущені ракети — іноді ворог занадто близько, доводиться відтягуватися. Противник розвертається назад — і ти знову ідеш на ціль. Він бачить твої маневри, готується атакувати, ти знову ухиляєшся...

Небесна гра в кішки-мишки з найвищими ставками. Пархоменко веде її доти, поки не дійде до точки пуску або поки вистачає пального.

Ці ігри даються йому непросто. Після того вильоту з вісьмома заходами на курс він приземлився й лише тоді відчув, як усе тіло тремтить від виснаження.

"Вік", — усміхається льотчик. І справді — полковнику вже 52.

Розмовляєш із ним, і не полишає відчуття, що кожна хвилина цих п'ятдесяти двох років належала лише двом пристрастям — родині й небу. Родині, звісно, у найширшому розумінні, з урахуванням бойових побратимів. А небу — у найконкретнішому: сильнодійному наркотику, який пробуєш у своєму першому самостійному польоті і злізти з якого більше не можеш.

Пристрасть до неба Ігор Пархоменко успадкував від батька й передав обом синам. Чотири військові льотчики на три покоління. Два звання Героя України на чотирьох.

Українська правда