Забужко: "Україна в нас усіх одна, і на фото вона справа. А те, що зліва - це апдейтнута версія "Кубанскіх казаков" і Гулагівської КВЧ "
Допис української письменниці, поетеси Оксани Забужко:
Відразу признаюся: вчорашнього "карпаратіфчіка" на Софійській, з пающімі трусамі й вишиваним зайцем із прапором моєї країни в лапах, я не дивилась і не буду, вистачило кількох фоток. Але позаяк знайшлись люди, яким той пекельний трешак був "нормас" і "пазітіфчік", як положено "на празнік", то знов пішла розганятися тема "двох Україн" - а це, як на мене, геть неправильно, бо ніяких "двох Україн" тут нема. Тут є дві культури, означені принципово різними концептами: "празднік" - і "свято".
Я писала про це 20 ррв тому ("Репортаж із 2000-го року"), але не гріх і повторити: "праздник" - від "праздности", безділля. Це продукт культури рабського труда: день, коли рабам не велять на панщину, не женуть на лісоповал - можна поспати, можна бухнути ("ведь что нужно человеку? пожрать, пос...ть и потрахаться", - доводив мені колись на поч. 2000-х один московський режисер), це радість каторжанина - "длінниє вихадниє", а з якого приводу - пофік, хай тим начальство париться, а рядовим кріпакам Страни Гулагії "день кантовкі - мєсяц жизні", ура-ура, "скора пятніца!", "с празнічком!"
А "свято" - це від "святости" (holiday = святий день). Це для вільних, для тих, хто переріс фізіологію та фройдівський "принцип задоволення" і доріс до власного сакруму, і це різниця не просто культурна - антропологічна, цивілізаційна. Люди, які збираються святкувати разом, знають, ЩО вони святкують, і, за мовчазною домовленістю, поділяють ті самі цінності: це за визначенням "одновірці" (однодумці, одноземці, люди "з-під одного прапора", на який наступити - тільки Марко Проклятий зміг, а потім ходив покутником по смерті, пригадуєте легенду?..).
Тож Україна в нас усіх одна, і на фото вона справа. А те, що зліва - це якраз моя "улюблена" (ще в "Музеї..." свого часу докладно розписана) "окупаційна влада четвертого покоління", апдейтнута версія "Кубанскіх казаков" і Гулагівської КВЧ - московський шоу-бізнес сурковського періоду, безроздільний 20-літній окупант українського інформпростору.
Не змішуймо їх докупи.
Це добре, що вони нарешті так наочно розділяються.
