Замість прохання благословити почула дуже дивну фразу від старшої доньки. Не думала, що вона аж настільки знахабніє!
Я гадала, що на старості років зможу розраховувати на підтримку своїх дочок. Однак, тепер на своїй спині повинна ще їх чоловіків
тягти.
Мого чоловіка не стало дуже рано, Олені тоді було 7, а Софії 5. Добре, що у нас була велика хата, корівка - наша годувальниця. Часто я ще продавала молоко та сир сусідам, іздила у місто на базар. Моєї зарплати медсестри ледь
вистачало на прожиття. Бували моменти, коли я
зичила у родичів кошти, аби купити дівчаткам
одяг, заплатити за навчання.
Олена дуже сильно хотіла вчитися у столиці. Ну а ви ж самі розумієте, то треба заплатити космічні гроші за університет, гуртожиток, давати гроші кишенькові. Добре, що хоча б автобусом могла
раз у тиждень продукти передати.
Однак, після 4 курсу донько повернулася до села.
І не сама, а притягла свого хлопця Дмитра. Я знала, що вони вже давно зустрічаються та планують грати весілля. Але замість прохання благословити почула таку фразу від доньки:
- Мама, ми у тебе рік поживемо. Якраз встигнемо назбирати гроші на будинок.
Ну я погодилася. Тим паче, не завадило вдома
чоловічої руки. Але Дмитро виявився слабаком, постійно сидів у компʼютері, бо працював. Але не міг за собою ні ліжко застелити, ні чашку помити.
А про поміч на городі чи в полі я навіть не заїкалася. Вже все село почало з мене насміхатися, що я маючи такого "зятя" в хаті, тягну господарку далі сама.
Ще й Софія не дуже ладнала з Дмитром:
- Це ти мав викинути сміття, твоя черга!
0X
алло
- А ти не смій на мене голос підіймати, ще
замала!
Дівчата стали між собою ворогувати. То Софія навмисне музику ввімкне гучну, а Олена вимкне їй гарячу воду у ванній. Комунальні послуги, продукти, все купувала я. А ви спробуйте такі голодні роти нагодувати!
Діма та Олена добре влаштувалися. Рік минув, а ніхто про хату та гроші не заїкався.
- Мамо, ну навіщо ми будемо переїжджати?
Місця для всіх вистачає. Ми не можемо тебе саму залишити - дорікала Олена щоразу, як я нагадувала за її обіцянку.
Потім вже й Софія перейняла таку звичку сестри.
Вона зустрічалася з сусідом Петром. І в один момент заявила, що вагітна. Ну а що робити в
такому випадку? Молодята розписалися та
захотіли жити разом. І знову тема почалася за
житЛо.
- Мамо, у хаті Петра місця не вистачає. Може, ми б до нас переїхали?
- Добре, але є тільки моя спальня. Ви ночувати на кухні будете?
- Чому ми? Ти перенеси речі у літню кухню. Нам якраз у твоїй спальні буде добре, є місце для
колиски.
Тоді мій терпець увірвався. Мені майже 50 років і я не думала, що діти так за добро віддячать.
- Ні, Софіє, ти роби, що хочеш, але я нікуди не переїду.
- Тобі хіба так важко?
- Мені не важко, а от ви вже на голову мені сіли та ніжки повісили.
І тут у розмову втрутилася ще й Олена:
— Так, так, тут місця для вас нема. Переїжджай до
хати Петра!
- Олено, це тебе також стосується. Вже другий рік я чую порожні обіцянки про квартиру. Словом, у вас є тиждень, аби собі найти окреме житло. Я на старості років відпочити хочу, а не вас
годувати!
Тоді діти на мене дуже образилися. Олена з Дмитром в той же вечір зібрали всі свої речі та переїхали до Києва. А Софія зараз живе у свекрів.
Але ніхто не хоче зі мною говорити. Навіть як я бачу Софію у селі, то вона демонстративно переходить дорогу та не вітається зі мною. От тобі і нова причина сусідам аби попліткувати.
Донька ще й сватів проти мене намовила!
Та хіба я винна? Всі сусіди та родичі дорікають, що я така безсердечна жінка, вигнала дітей з
хати. Однак, мене хтось слухав? Я втомилася
тягнути дві родини. Не жалію про цей вчинок, чесно. Пора вже жити у своє задоволення.
Дівчата вже дорослі, мають самі про себе
подбати!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки
"Пошепки". Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших
редакторів поділиться нею з іншими
читачами. Надсилайте на пошту
poshepky.com@gmail.com
