Заміж я вийшла аж в 35 років. У нас з’явилося двоє діток. Дмитро все частіше став затримуватись на роботі. Дорожчали товари в магазинах, а ми цього не відчували.
Я довго не могла знайти того самого єдиного і тому вийшла заміж аж у 35 років. А моєму обранцю, Дмитру, виповнилося лише 25. Нерівний шлюб. Але ми кохали один одного і не звертали уваги на чужі думки. Через пів року після весілля, у нас з’явилася двійня. Хлопчик і дівчинка. Ми назвали їх Руслан і Людмила. Дмитро дуже їх любив, але потім все пішло якось не так.
Дмитро все частіше став затримуватись на роботі. Іноді навіть не ночував вдома. Я розуміла – він старається для нас з дітьми. Дорожчали товари в магазинах, а ми цього не відчували. Чоловік залишав мені на витрати по п’ять тисяч гривень на тиждень. Нам цього вистачало. Я повертатися на роботу не поспішала. Материнське почуття захопило мене з головою.
За рік я поправилась на десять кіл і відчувала, що далі гірше. Як тільки мої малятка засипали, мені хотілося їсти. Діти росли, витрати збільшувалися. Дмитро все частіше був на підробках і приходив додому, якщо чесно, тільки спати. Вранці я не знаходила його поруч з собою. Він крадькома йшов спати на кухню. Так тривало майже пів року.
Якось його не було дві доби. Увечері він прийшов, зібрав у валізу свої речі і попрямував до виходу. Я стала перед дверима і запитала куди він зібрався, нащо Дмитро сухо відповів, що йому все набридло і мовчки вийшов за двері.
Через тиждень він перерахував мені на картку п’ять тисяч гривень. Я не марнотрат, але я не можу і не хочу ростити дітей, які потребують тільки в їжі і одязі. Вони не повинні думати про шматок хліба і про те, що надінуть на себе вранці. Їм повинен бути відкритий простір вибору.
Я подзвонила Дмитру і сказала, що подам на аліменти. Він, як мені здалося, був незворушний. Сказав, що якщо так, то я буду отримувати лише мало відсотків від його офіційної зарплатні, а це всього п’ять тисяч гривень на місяць. Але якщо я залишу все як є, то він пообіцяв платити по п’ять тисяч на тиждень. Він поклав телефон. Я сиджу і думаю. Що робити? Як несправедливо влаштоване життя.
Знайомий юрист порадив мені погодитися на його умови. Я зателефонувала Дмитру і сказала, що погоджуюся, у відповідь він лише засміявся і сказав, що раз на два тижні він має бачити дітей, щоб переконуватись, що гроші я витрачаю на них. Мене це дуже засмутило, я не могла заснути майже всю ніч. Наступного тижня доведеться влаштовувати дітей в садочок, а самій іти на колишню роботу. Пора довести йому, що я не потребую подачок. А аліменти йому доведеться платити. Нехай це буде мало, але все одно завтра оформлю всі документи.
Фото ілюстративне – pixabay.
