Зараз мені вже 40 років. В мене двоє своїх дітей, яких я безмежно люблю, коханий чоловік і хороша робота. А все це у мене з’явилося після того, як від мене відвернулися всі друзі та родичі.
Коли наші батьки дають нам настанови, ми не завжди хочемо їх сприймати. Ми вважаємо, що нас вони не люблять, коли щось забороняють, або заперечують. Але з роками ми починаємо розуміти, що наші батьки все це роблять тільки тому, що дуже нас люблять і бажають добра. На жаль, дуже часто ми починаємо пізно це розуміти.
У мене з дитинства були дуже суворі батьки, в крайньому разі, я так вважала. Мама завжди виховувала мене дисциплінованою дівчинкою, вона працювала вчителькою в школі і дисципліна вдома була на першому місті. Тато завжди і в усьому її підтримував, особливо, що стосувалося мого виховання.
Уроки, музична, спортивні гуртки – я була перша у всьому. Відповідно, школу я закінчила на відмінно. Звісно, що дискотеки, вечірки і клуби були не для мене. В той час коли мої однолітки розважались, я гризла граніт науки. Після школи, я відразу вступила до університету. Батьки орендували мені окрему квартиру, на відміну від моїх однолітків, які жили в гуртожитку і весело проводили час. Мені всього цього не вистачало.
Вже на другому курсі, я вперше заперечила батькам і вмовила їх дозволити мені оселитись в гуртожитку. З цього моменту, в моєму житті все змінилося. Почалася “доросле життя”, мама і тато все більше мене дратували і я від них віддалялася, вирвалася на волю, так би мовити. В голові було тільки одне, щоб швидше піти гуляти. А ще подруги і друзі, які в усьому мене підтримували. І звичайно це не могло закінчитися добре, потрапила я в нехорошу компанію, з усіма витікаючими з цього наслідками.
Я не встигла й озирнутися, як залишилася зовсім одна, ні друзів ні подруг, а до батьків за допомогою було соромно йти. З університету відрахували, з гуртожитку, відповідно, теж виселили. Я залишилась на вулиці і руку допомоги мені не подав ніхто. Я переступила через свою гордість і поїхала до батьків. Вони прийняли мене такою, якою я є, а головне зрозуміли і допомогли. Що ми разом пройшли знає Бог і ми, але я жива і щаслива, тільки завдяки моїм мамі і татові.
Зараз мені вже 40 років. В мене двоє своїх дітей, яких я безмежно люблю, коханий чоловік і хороша робота. Завдяки батькам, я поновилася в університеті і досягла всього того, що зараз маю. Тож шануйте і любіть своїх батьків, тільки вони сприймуть вас коли всі решта відвернуться і завжди допоможуть.
Фото ілюстративне – pixabay.
