Все буде Україна

У мене двоє дітей. Шість років тому мій старший син Андрій одружився. Йому тоді було 25 років, я не стала перечити, невістку Лесю прийняла: не мені з нею жити. Ми до його весілля жили всі разом: я і обидва сини, молодшому на той момент було 17 років, школу закінчував.

Від моєї мами мені дісталася ще одна квартира, однокімнатна. Я там ремонт зробила, як раз за півроку до весілля сина. Планувала, що буду здавати цю квартиру і потихеньку збирати собі на старість. Та й молодшого сина Вадима вчити треба було.

Але Андрій попросив віддати цю квартиру йому. Мовляв, житло їм потрібне, а як збирати, якщо платити за знімання. І з нами в двокімнатній квартирі жити не будеш.

– Добре, – кажу старшому синові, – поки працюю, тільки що робити, якщо брат на бюджет не поступить? Я ж сподівалася з цієї квартири тоді вже за його навчання платити.

– Поступить, – заспокоював мене Андрій, – тільки ти це, не перевіряй, як Леся господарює, щоб у вас не було між собою непорозумінь свекруха-невістка, добре?

Я перевіряти нічого не збиралася, та й квартира була далеко. Одружилися мої молоді в листопаді, в’їхали в квартиру. В гості вони приїжджали до нас раз на місяць, говорили, що все добре. А в липні Вадим на державну форму навчання не пройшов. Не вистачило балів з ЗНО, туди, куди він за конкурсом пройшов він вчитися не дуже йти хотів.

– Ну що поробиш, – пояснювала я молодшому синові, – квартира бабусина зайнята. – Треба йти, куди поступив.

– Ти ж обіцяла, – образився молодший син, – Андрій міг би і на зніманні пожити, раз так.

Тоді мої діти дуже посварилися. –Треба було вчитися краще, – сказав старший молодшому. – Йди туди, куди взяли.

А через півтора року Андрій оголосив, що від дружини йде. Вже не знаю, що там між ними сталося, але добре хоч, що дітей не встигли нажити. – Я до вас повернуся, – сказав син, – якщо ти не проти. А квартиру ту здамо. Я назбирав трохи, скоро візьму собі житло в кредит.

Вадим був обурений таким розвитком подій – і брат з дружиною не ужився, і йому вчитися на платному відділенні в бажаному університеті не дали.

А я поїхала в квартиру мами, де не була півтора року. Я була ошелешена тим, що я там побачила. Вже не знаю, як Леся господарювала, куди син дивився, але здавати цю квартиру в такому вигляді було неможливо.

В крайньому випадку, без нового ремонту. Я, звичайно, висловила старшому синові, що дружина його, тепер уже колишня, господиня ніяка. Запитала, куди він дивився?

– Я тому і розійшовся з Лесею, що вона ніяка господиня, – пояснив син, – посуд тижнями не мила

– А тобі що, важко було прибирати? – запитала я сина. – Ти ж розумів, що живеш в квартирі матері, що ремонт, який я зробила перед вашим весіллям, грошей коштував?

– Я все віддам за ремонт, – пирхнув син, – не думав я, що ти така…

Через 2 дні Андрій кинув мені на стіл 15 тисяч гривень – так він оцінив вартість ремонту. І жити з нами не став, зняв квартиру. Зі мною він майже спілкується. По телефону в основному, запитує як здоров’я і кілька разів на рік в гості приходить. Нещодавно зійшовся з дівчиною, живуть, збираються квартиру в кредит брати.

Я на пенсію вийшла рік тому, ремонт в маминій квартирі я знову зробила, тепер квартиранти там живуть.

А недавно молодший син попросив: – Я одружуюся, мамо, можна ми спочатку з Світланою в тій квартирі поживемо? На свою збирати будемо.

Я відмовила – вдруге ту саму помилку я робити не хочу.

– Беріть відразу своє житло в кредит, – запропонувала я. – Я дам частину грошей на перший внесок, накопичила трохи. Та й орендарі живуть хороші, не виганяти ж!

– Андрія в свій час ти пустила, – сказав мені молодший син з претензією, – і навіть через це мене не стала вчити на платному! А мені відмовляєш?

Я спробувала пояснити Вадиму, що тепер я на пенсії, що я і так йому згодна допомогти матеріально в придбанні житла.

– Моя майбутня дружина не така, як Леся, – запально почав Вадим. – Не запаскудимо ми твою дорогоцінну квартиру.

Правильно Світлана моя говорила, що ти відмовиш, або будеш втручатися в наше життя, дивитися, як моя дружина пил витирає! Ображаєшся, що Андрій віддалився? І на мене будеш ображатися! Ми на квартиру підемо, але на нашу допомогу ти теж не розраховуй!

Гроші Вадим взяв. Весілля у них не було, просто розписалися і живуть. Як і старший брат, Вадим час від часу справляється по телефону про моє здоров’я.

Його дружина ніс від мене верне: – Ось моя мама так би не поступила, – висловила вона мені по телефону. – А потім батьки ображаються, допомоги від дорослих дітей вимагають. А коли дітям допомога потрібна – нічого не роблять.

А я допомоги ні у кого не прошу. Для цього у мене і є мамина квартира. Сподіваюся тільки на неї і на себе. Десь я упустила щось у вихованні дітей чи вони зараз в більшості своїй такі?

Фото ілюстративне – teamo.

Джерело