Все буде Україна

6 січня я сіла в автобус, і поїхала в село до мами. Її я не бачила кілька років, вирішила помиритися на Святвечір, але не знайшла в собі
сили вийти з автобуса, тому тим же рейсом повернулася додому. Це виявилося понад мої сили. Я ніби і розумію, що з батьками треба
помиритися, але не можу переступити через себе.
У мене була своя сім’я, але я її теж втратила, тому я постійно відчуваю себе самотньою. Ось знаєте, буває таке відчуття, що ти нікому
не потрібен і нікому до тебе немає діла. Все доводиться робити в цьому житті самій.
Я народилася в повній сім’ї, у мене є і мама і тато і старша сестра. Але з самого дитинства я була обділена увагою батьків. Моя мама,
скільки себе пам’ятаю більше часу завжди приділяла старшій сестрі, а тепер і її сім’ї. Я ж навчилася бути самостійною, всьому
навчилася сама. Не допомогла мені мама ні ділом, ні порадою.
А звідки взятися порадам, якщо до тебе нікому немає діла? Всі зайняті своїми проблемами. З дитинства я була свідком постійних
непорозумінь між моїми батьками. Вони постійно не могли знайти спільної мови і я спочатку не розуміла в чому справа. Вже пізніше я
дізналася, що в усьому винна зрада матері і її погані відносини з бабусею. Все це в результаті привело до їх розлучення. Мені спочатку
хвилювало питання, хто ж насправді винен у руйнуванні сім’ї, але потім я зрозуміла, що мої батьки ніколи не любили один одного.
Після розлучення я залишилася з батьком. Він майже відразу знайшов собі нову дружину, але мачуха мене не злюбила. Щоб я не
заважала, батько залишив мене з бабусею.
Старша сестра залишилася з матір’ю, вона теж дуже швидко знайшла собі нового чоловіка. Відтоді про мене і забули. Батьки майже
мені не дзвонили, не питали як справи. Тільки іноді кликали в гості і то вели себе так, як ніби мене і немає зовсім.

Я для них була абсолютно чужою і вони навіть не намагалися це приховати. Уявіть, скільки образ за ці роки накопичилося в моїй душі.
А скільки комплексів. Напевно через всі ці дитячі образи зараз моє життя таке. Я закінчила школу і поступила до престижного
університету на бюджет. Отримала гарну освіту і навіть стажування за кордоном. Пізніше влаштувалася на гарну, високооплачувану
роботу.
Тільки от з особистим життям у мене не склалося. Я була заміжня, причому вийшла заміж за чоловіка набагато старшого за себе.
Напевно, намагалася знайти батька, захисника, якого у мене ніколи не було. Але наше життя не склалося і ми розлучилися.
Зараз я вже кілька років поспіль одна і навіть не хочеться ні з ким зустрічатися. А що якщо знову мене скривдять? Напевно всі ці образи
і байдуже ставлення батьків досі мене не відпускають. Розумію, що потрібно відпустити і жити далі, але серце не слухається і не
відпускає.
Я не змогла переступити поріг рідної хати. То ж ні з мамою, ні з батьком я поки не помирилася. Не знаю, що мені робити далі, але на
душі від цього дуже важко.
Фото ілюстративне – olx.

Джерело