Я впустила сина з невісткою пожити до себе в квартиру. Коли не прийду до них подивитися, завжди повертаюся звідти дуже засмучена. Невістка, схоже, взагалі не прибирає.
Коли син вирішив одружуватися, я не перечила. Син у мене хороший, відразу сказав, що буде брати житло в кредит, але для початку попросився на деякий час пожити в моїй квартирі, яку я здаю в оренду. Що ж, хоч у мене і були хороші квартиранти, але рідному сину не відмовиш.
Ця квартира далася мені непросто – я заробляла на неї сама, збирала з нуля, відмовляла собі багато в чому. Планувала здавати її в старості, отримувати надбавку до пенсії, зробила чистенький ремонт, купила всі необхідні меблі та побутову техніку. Знайшла ідеальних мешканців – тихі спокійні люди, платили вчасно, не створювали проблем.
Знайти потім таких мешканців буде непросто, це я розуміла, коли приймала рішення пустити сина з дружиною. Але ж треба і своїм допомогти. Ну, поживу я кілька років без орендних платежів, благо, накопичення зробити встигла, та й підробіток у мене поки є. А з’їдуть діти – знову буду здавати.
Так сина з невісткою і пустила пожити. Вони активно збирають гроші на свою квартиру, от я і подумала – треба ж допомагати дітям… Ось правильно кажуть, не роби добра! Вже сто разів пошкодувала про своє рішення…
Живуть вони всього лиш два роки, а квартиру вже не впізнати. Я як не прийду до них подивитися, завжди повертаюся звідти дуже засмучена. Невістка, схоже, взагалі не прибирає. Підлога брудна, сантехніка в найгіршому стані, кухня в жиру, плитка в патьоках. Притягла кота якогось з вулиці, він шпалери роздер, і диван майже новий – теж! У квартирі запах стоїть неймовірний, ще й сміття на коридор взялися виставляти… Важко їм відразу в смітник винести…
Невістка спочатку мені дуже сподобалася. Розумна інтелігентна дівчинка з пристойної сім’ї. Мама медик, вдома у них чистота стерильна, все блищить і сяє. Дочка, мабуть, пішла не в маму… Я й подумати не могла, що вони таке мені влаштують! Після них ремонт доведеться робити, напевно.
Вчора була у них у справі, причому, попередила за день, що зайду! Навіть не подумали прибратися! І розповідати не хочеться, що там діється… Ну я, звичайно, невістці висловила знову. Але толку-то! Це не перший раз таке, і не останній.
Прийшла додому, вирішила подзвонити свасі. Якщо у мене не виходить закликати її дочка до порядку, може, у неї вийде! Зі сватами у мене склалися цілком доброзичливі відносини. Вітаємо один одного зі святами, зустрічаємося кілька разів на рік на днях народження, як правило, десь на нейтральних територіях, ведемо світські розмови, даруємо символічні подарунки до дат.
Я думала, що сваха мене зрозуміє. Я раніше ніколи не скаржилася, а тут зважилася. Але сваха мені каже: – Ой, а я сама до них не ходжу, і вам не раджу!
За два роки, виявляється, ні разу не була у дочки – зустрічаються в кафе. Заявила мені –вони у себе вдома, нехай живуть, як хочуть! Будуть з’їжджати – пред’явіть претензії…
Я думала, їй соромно буде за дочку, але ні. Безлад, каже, ну і що? Зараз молодь вся така! А я вважаю, що не вся! Ось хоч попередніх моїх квартирантів взяти – їм теж трохи за тридцять, а такого бардака в квартирі не було! Я збентежена і навіть почасти ображена на сваху. Я сподівалася, що мати повинна якось вплинути на доньку.
Нічого собі, «нехай живуть як хочуть»! Вони псують майно, яке не з неба впало. Або не своє не шкода нікому, крім господині? Легко сказати – пред’явіть претензії потім. Ось я пред’являю, і що? Всім зараз байдуже, а вже потім буде байдуже подвійно…
Ось і що мені робити? Якщо я вже впустила їх в свою квартиру, то тепер терпіти і не втручатися.
Фото ілюстративне – informburo.
