Мені 47 років. До 44 років я заміж не виходила. А якось познайомилася з хорошим чоловіком, старшим на 17 років. Василь був розлучений, мав дорослу доньку, у якої вже сім’я, а я дітей не маю.
Не люблю я дуже всі ці солоденькі вислови, типу: «Чужих дітей не буває!» Ще й як буває! Наприклад, дочка чоловіка від першого шлюбу мені зовсім чужа, хоча вона його дитина. Правда, у мене своїх власних дітей немає, і ніколи не буде, але зате у мене є племінниця, вона мені дійсно як рідна дочка. Моя сестра рано пішла з життя, і я дівчинку з 12 років ростила, тому що її тато від неї відмовився. Зараз моя племінниця вже студентка медінституту, ми з нею постійно на зв’язку. Вона хоч і живе зараз в іншому місті, і вчиться там, але душею ми завжди поруч, вона найрідніша мені людина.
Мені 47 років. До 44 років я заміж не виходила, просто 8 років жила разом з одним чоловіком і все, розбіглися. Потім виховувала свою племінницю, ми з нею жили в моїй однокімнатній квартирі. Вона поїхала вступати навчатися, а у мене в цей час зав’язався роман з хорошим чоловіком Василем на 17 років старшим за мене. Він давно був розлучений, мав теж однокімнатну квартиру, одружилися ми з ним. Що мені сподобалося – він став мене опікати, якось так тепло, по-батьківськи, моє серце розтануло. Вічно все на собі тягла, і колишнього співмешканця теж, а тут прямо дівчинкою себе відчула, якій в усьому годили, потакали та доглядали.
Він мені відразу чесно зізнався: був одружений, є дочка, у неї дуже важкий характер, правда, але він її дуже любить. З дружиною розлучився через її поганого характеру, на жаль, і дочка така ж – з норовом. Доньці на ту пору було 30 років, теж заміжня, є онук, сім’я живе з матір’ю в обласному містечку. Ну й добре, нас же вони не стосуються? Ні! Я чоловіка дійсно люблю і в планах у нас – прожити разом все життя. Бігати один до одного в гості – це нерозумно, вирішили ми відразу одружитися і жити разом. Розміняли дві свої однокімнатні квартири на одну трійку. Невелику, зате всі кімнати роздільні, місця багато.
Ось тут дочка мого чоловіка згадала про свого батька. Приїхала до нас все роздивитися, одна, без сім’ї, нібито у справах. Відразу помітила, що вона до мене якось недобре ставитися. Кілька разів замовляла з батьком про те, що він зробив це необачно – поміняв квартири, адже простіше б було одну здавати, а в інший жити! Її яке діло? Батько колись занедужав, сам відновлювався, вона навіть ніс до нього не сунула, йому друг допомагав встати на ноги. А тепер вона диктує, що йому треба було робити! Причому вона йому так говорила, ніби мене поруч немає, просто ігноруючи мою присутність. Її батько, коли пішов з сім’ї, сам залишив їм трикімнатну квартиру, і навіть машину дружині, захопив тільки валізу. І тепер він не має рації?
Гаразд, приїхала-поїхала. Тільки після цього візиту щось вона прониклася любов’ю до таткові. Стала йому писати і телефонувати, що, мовляв, набридло їй це містечко, хоче переїхати в наш мегаполіс з сім’єю, взяти кредит, але для цього треба пожити десь, влаштуватися, звикнути. Щось зняти – дорого, але ж є у неї тато рідний з трикімнатною квартирою. Нічого, ми можемо посунутися і на час звільнити пару кімнат. Чоловік радий, а я засмутилася. Я відчуваю людей і відчуваю їх наміри, не для цього його дочка хоче їхати до нас! Якщо вже й оренда їм не по кишені, то і кредит вони точно не потягнуть.
У неї явно свої плани: батько вже не молодий, має свої недуги, вони зроблять вигляд дбайливих родичів зараз і придумають що завгодно, щоб мене зжити з квартири. Звичайно, можна було б і назад розміняти квартири, але ми ж з чоловіком не збираємося розлучатися, я хочу жити з ним разом. Взагалі, я свої думки висловила чоловікові, а він лише обурився. А та все засипає його листами і дзвінками, зовсім набридла вже. Чоловік каже, нерозумно все це, не дасть мене скривдити, але, коли його не стане хто мене захистить?
Так, я вже думаю – ми справді вчинили необачно, що поміняли свої квартири, але що зроблено, те зроблено. Тепер інша проблема – як хитро зробити, щоб чоловік відмовився від доччиної ідеї приїхати до нас? Вона мені тут не потрібна, навіть тимчасово я не хочу її бачити у своєму домі. Якби ставилася до мене з повагою, то ласкаво просимо, а то таке враження, що я у неї тата відбила, або у мене корисливі цілі, іскри з очей на мене метає. А ось те, що у неї користь – я в цьому навіть не сумніваюся. Так що ж мені сказати чоловікові, як зробити так, щоб дочка його не приїхала до нас?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
